Читати книгу - "Мері, Джек та сумний тунець., Юрій Крава"

Глава 2 (Знайомство)

- Ти щось хотіла?- Запитав у Мері Брюс, продавець крамниці. Чоловік знав дівчину й співчував її становищу, тому намагався обходитись з нею обережно.
Взагалі-то містечко невелике й тут усі знають один про одного майже все. Важко приховати щось в суспільстві, де кожен слідкує за життям сусідів, бо інших розваг просто немає.
-Знову ця дивачка?- Запитала Глорія, дружина й за сумісництвом помічниця по крамниці.
В словах жінки була левова частка правди. Мері й справді здавалася дивною. Останнім часом вона приходила в крамницю кожного дня, ставала біля полиці з консервами та дивилася на них. Дівчина могла простояти, не відводячи погляду хоч годину. Ніхто й здогадатися не міг навіщо це їй. А почалося все після того, як одного разу, Мері побачила рекламу, по телевізору. Тато, мама, та двоє їх дітей зібралися за обіднім столом. Усі гарно вдягнені, з посмішками на обличчях. Мама розкладає по тарілках варену картоплю, змащену олією з жареною цибулею. Хлопчик розливає лимонад, а його сестра розставляє склянки з холодним напоєм. Голова ж родини відкриває банку консервованого тунця. Бачачи смачну рибу усі радіють ще більше. І в кінці рекламного ролика, голос каже:"Кожна щаслива родина має скуштувати неперевершеного тунця". Телевізор стояв в кімнаті матері, тому Мері бачила її лише раз, та цього вистачило, щоб реклама в'їлася їй в мозок. Інколи вона освіжала пам'ять. Напівдев'яту вечора, у перерві між ток-шоу і серіалом, показували рекламний блок і дівчина причаївшись під дверима слухала її.
Зараз стоячи напроти сотні банок з тунцем, Мері мріяла. Мріяла що за тим столом, сидить не якась дівчинка, а саме вона. Мама розкладає, картоплю. Її мама. Гарна й усміхнена, з красивою зачіскою, а не з розпущеним брудним волоссям, що не бачило гребінець кілька тижнів. Тільки татко, той з реклами. Мері здавалось, кращого їй не знайти. І все в їх родині файно, вони люблять один одного. І мама п'є лише лимонад. Мері вірила, щастя криється під жерстяною кришкою. Варто лише її відкрити й життя маленької дівчинки стане прекрасним мов казка.
-Може скажеш їй щось, чи вона так і стовбичитиме посеред крамниці цілий день? - Звернулася до чоловіка Глорія і в її голосі відчувалась роздратованість.
-Що я їй скажу? Не звертай уваги, постоїть трохи та й піде.- Відмахнувся продавець.- Йди краще прибери на полицях з алкоголем, бо там пилом все припало.
Жінку це аж ніяк не заспокоїло, але вона пирхнувши, все ж попрямувала в алкогольний відділ.
- Це схоже на зграю риб.
Мері обернулася на голос і побачила поруч хлопця. -Що? - Перепитала вона.
-Кажу, це як зграя риб, тільки не в океані, а в крамниці.
-Ха. Може ти й правий, я якось не замислювалась над цим.- Мері посміхнулась.
- Привіт, я Джек.- Незнайомець простягнув не зовсім чисту руку. Помітивши це, трохи зніяковів. - Пускав жабенят в затоці. - Не встиг він промовити виправдання своїй неохайності, як відчув теплу долонь дівчини на своїй.
Мері більше цікавило, що за жабенят пускав її новий знайомий, ніж багнюка під його нігтями.- Це як?
- Що?
- Як ти пускав жабенят?
- Та просто. Береш камінець, обов'язково плаский й кидаєш так, щоб він якомога більшу кількість разів відскочив від поверхні.
- А до чого тут жабенята.- Ніяк не могла второпати Мері.
-Камінець скаче по воді як жаба. Ти що ніколи не грала в цю гру?
-Ні.
- То, якщо в тебе немає справ, ходімо навчу.
- Я згодна, ходімо. - Дівчинці не вірилося, що вона гратиме з кимось, а не сама, як це відбувалося зазвичай. Сусідські діти не бажали приймати її до своєї компанії. Мері не зробила їм нічого поганого і не розуміла, чому так відбувається. Запитавши в матері, почула у відповідь:"Вони усі дурні й не потрібні тобі. Колись до тебе дійде, бути самій - краще". Не зважаючи на слова матері, дівчинка самостійно намагалася розібратися з цим. Насамперед Мері шукала проблему в собі. І незабаром знайшла. Її зовнішній вигляд дещо відрізнявся від інших дівчат. Ті завжди були вдягнені в чистенькі нові сукні, а вона вже тиждень ходила з плямою, яка залишилася від полуничного джему. А зачіска. Мами дівчаток, кожного дня, розчісували їм волосся, плели коси, прикрашали голову різноколірними гумовими стрічками чи шпильками з блискучими стразами. А на свята, взагалі, накручували локони й покривали їх лаком з блискітками. В Мері ж мінялась зачіска природним шляхом. Як волосся вкладеться під час сну, так дівчина і ходитиме. Та неохайний вигляд це не головна причина, чому з нею не гралися. Вона не мала іграшок, а ділитися своїми сусідські діти не бажали.
Мері та Джек вийшли з крамниці й попрямували тротуаром вздовж головної вулиці. Незважаючи на те, що вона головна, рух на ній був невеликий. В цей час більшість містян знаходилися на роботі, а тим кому пощастило більше, боролися з літньою спекою на пляжі, або вдома на канапі з прохолодним напоєм.
- Хочеш цукерку?- Хлопець не чекаючи відповіді сунув руку в кишеню і дістав два льодяники. - Вибирай, одна з лимонним смаком, інша з вишневим.
- Будь-яку.- Мері дійсно було все одно якого смаку цукерка. Вона вже щаслива, лише від того що її пригостили.
- Мені також все одно, обери ти.
Дівчинка знизала плечима. Вона боялася образити свого нового знайомого, обравши цукерку, яку б він сам хотів скуштувати.
- Гаразд. Тоді так. - Хлопець заховав цукерки за спину, ретельно їх перемішав і за мить витягнув вперед два кулачки.
Мері, зробивши вибір, доторкнулась до однієї руки. Джек розтиснув пальці й на долоні показався жовтий льодяник.
Тримаючи цукерку за щокою і відчуваючи кислий смак у роті, дівчинка раділа, що саме їй дісталася лимонна. Та, інша, стовідсотково смачніша. І якби вона узяла вишневу, це б виглядало не дуже красиво.
- Якщо бажаєш, можемо помінятися.- Хлопець засунув брудні пальці до рота і дістав свій льодяник.
Мері боячись відмовитись дістала свій, не менш брудними руками та простягнула хлопцеві. Той не вагаючись засунув його собі до рота. Дівчина зробила те саме. Ні, вона не гидувала, просто це якось дивно. З нею поруч на лавці ніхто не мав бажання присісти, а тут таке. Та все ж Мері мала рацію, вишнева смачніша.
- Чого ти витріщалася на консерви? - Хлопець запитав без будь-якого кепкування.
- Та, так, просто.- Мері не хотілося ділитися своєю таємницею з першим ліпшим. Їй і самій інколи здавалася дивною своя одержимість тим тунцем, та нічого з собою не могла поробити.
Джек гучно розгриз цукерку і скривився. - Кисла бодай їй.- Хлопець примружив очі. - Шкода, скоро перше вересня, і ходити доведеться не на річку, а до школи.
Крокуючи за новим знайомим, Мері рухало не скільки бажання скупатися в прохолодній воді, а цікавість яку викликав хлопець.
На березі Джек швиденько стягнув з себе футболку і стрімголов кинувся у воду. Мері ж обережно розстібнувши ґудзики, зняла сукню, залишившись у звичайних трусиках та майці. Це добре, що вони пішли на річку не заплановано, бо тоді їй би довелося щось вигадувати с приводу відсутності в неї купальника. Згорнувши сукню й обережно поклавши поряд з босоніжками, дівчинка побігла до річки.
Лежачи мокрою на гарячому піску, відчуваючи вишневий смак у роті, Мері була щаслива. Вона навмисно тримала льодяник за щокою, щоб той якомога повільніше танув. Лише зрідка торкалась його язиком, після чого смак посилювався.
-Ти в який клас ходиш? - Запитала дівчинка.
- Ще не в який. В перший тільки піду.
- Я також, мабуть, піду в перший. - Голос Мері став сумним.- Якщо мама мої документи подасть.
- То ми вчитимемся в одному класі? Круто. То давай  домовимося, що сидітимемо за одною партою. Згодна?
- Згодна. - Весь сум і уся невпевненість випарилися і дівчина закривши очі, уявили як вони разом, заходять в класну кімнату і сідають поруч. Посмішка розповзлася на її обличчі.
Увесь останній тиждень серпня діти кожний день проводили на річці. Мері подобалося бути з Джеком. Подобалося, що він не питав про купальник, з задоволенням з'їдав, нею приготовлені, сендвічі, з чим би вони не були. А частіше вони були просто з арахісовою пастою. Подобалося, що не треба здаватися кращою. І те що Джек ніколи не вихвалявся перед нею.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍