Читати книгу - "Мері, Джек та сумний тунець., Юрій Крава"

Глава 3 (Розчарування)

- Ти ходила до школи? - Дівчинка сподівалась що сьогодні нарешті отримає від матері схвальну відповідь.
- Ти ж вже питала й вчора, й позавчора. Навіщо тобі здалася та школа, погуляй ще рік. Насолодися свободою.
- Ні, мамо. Я хочу в школу. Будь ласка, сходи та запиши мене в перший "б". Тільки саме в "б".
- Гаразд, гаразд, можна тихіше, бо в мене голова розколюється.
Та жінка нікуди так і не пішла. Дочці сказала, що класи вже давно сформовані й місць нема. Мері знала, мати їй бреше, але, крім того, щоб закритися у своїй кімнаті й плакати в подушку, більше нічого зробити не могла.
Першого вересня, десь після обіду, за дверми почувся голос матері, яка гукала дочку. Мері не хотілося спілкуватися з нею, а ще більше не хотілося йти в крамницю за цигарками. Зазвичай саме для цього вона була потрібна матері. Дівчинка лежала на ліжку намагаючись навіть не дихати.
Крик став голосніше, а за мить двері відчинилися.
- Мері до тебе якийсь хлопець прийшов. Ти вийдеш?
Дівчинка підхопилася на ноги. Відчуття радості й сорому змішалися в середні. Радості, що до неї прийшов Джек, бо хто ж і ще. А сорому, що він побачить її маму, заспану, в брудній нічній сорочці, з синцем під оком і з копною засаленого волосся.
-Що мені сказати йому?

- Скажи що я зараз вийду.- Мері глянула на своє відображення у дзеркало. Її вигляд мало чим відрізнявся від материного. Дівчина швиденько зібрала волосся у хвіст, протерла долонями заплакані оченята, хоч це не дуже допомогло, та на інше не мала часу.
Він стояв у вітальні, такий гарний. В синіх штанях і білій сорочці, а над нагрудною кишенею красувався бейджик з цифрою "1" та літерою "б".
Мері, схопивши друга за руку, потягнула його на вулицю.
- Чого тебе не було в школі? Ти не уявляєш яку негарно дівчину посадили зі мною поруч. Фу.- Джек скривив обличчя.
З однієї сторони Мері було прикро від того, що не вона сидить за одною партою з Джеком, з іншої він не вважає її страшною і це приємно. Може й гарною не вважає, та страшною точно ні.
- Я в цьому році не піду. Мама сказала зарано.- Збрехала Мері.
- Шкода.- В голосі хлопця відчувалося розчарування.- Мої батьки сьогодні влаштовують святкову вечерю і я хотів би запросити на неї тебе. Прийдеш? - Погляд був наче у щеня, яке випрошує смаколик.
- Авжеж.- Недовго думаючи відповіла дівчинка.
- Тоді чекаю тебе о п'ятій годині. Ти ж пам'ятаєш, де я живу?
Мері кивнула головою. Вона пам'ятала, бо якось заходила до нього попити води. Будинок Джекових батьків, хоча і не виглядав так розкішно як усі інші на вулиці, та був доглянутий, з підстриженим газоном і двома гаражами для машин.
Вибір невеликий, лише одна сукня зі мізерного гардероба дівчинки підходила для такої події. Хоча вона і не нова та виглядала досить непогано. Вдягнувшись, Мері вплела червоні стрічки в коси, які заплела з обох сторін. Ще одну пов'язала на зап'ясток. Цей образ дуже нагадував той, якій мала дівчинка з реклами тунця.
Мері боялася блимнути очима, бо тоді все зникне. Не вірилося, що це вона сидить за круглим столом під гіллястою яблунею. На столі є і картопля з м'ясом, і декілька салатів, грильовані овочі та великі, соковиті шматки м'яса з підсмаженими смужками. Лимонад, який розливав по склянках Джек, виглядав ще яскравіше, ніж по телевізору. Яка ж красива в нього мама, подумала дівчинка. Вона ніби з обкладинки журналу про найгарніших домогосподарок. Її чоловік був їй до пари. Високий, гарно підстрижений і пахло від нього смачним парфумом, а не перегаром та потом, як зазвичай від маминих співмешканців. Він вміло користуючись ножем для консервів відкривав банку з рибою. Мері здалося, що вона якимось чином потрапила у свою улюблену рекламу, і саме її бачать мільйони глядачів по іншу сторону екрана.
- Якийсь цей тунець дивний.- Голос Джекового батька висмикнув дівчину з приємних думок. - Понюхай, вона не зіпсувалась. Чоловік простягнув банку дружині.
- Та ні, нормальна. В неї такий дивний запах і є.- Відповіла господиня і не стала перекладати рибу в тарілку, а поставила на стіл прямо в банці.
В цей вечір Мері довго не могла заснути. Лежачи під ковдрою, вона згадувала як було затишно сидіти поруч з Джеком і його родиною. Насправді дівчинка навіть уявити не могла, що такі родини існують. Не в телевізорі, а в справжньому житті, і ось тут поруч. Казкове життя з мрій в реальному світі. Родина в якій не кричать один на одного, а жартують та всміхаються. Хоча тато і мама хлопця, бачили Мері вперше, оточили дівчинку такою турботою та ласкою, що швидко завоювали її прихильність. Посмішка не сходила з обличчя Мері, і остаточно розслабившись, вона навіть розповідала якісь свої історії, обходячи теми які хотіла приховати.
Відчуваючи тепло подушки дівчинка закарбовувала в пам'яті миті щастя, боячись забути будь щось. Все окрім тунця. Він і насправді виявився не дуже. Насправді якби Мері скуштувала його за інших обставин, а не після усіх тих смачнющих страв які були на столі, то може він і не здався б таким негарним. Та смак консерви не засмутив її. Вона усвідомила дві речі. Перше не варто довіряти телевізору, а друге не в консервах щастя. А Джек назвав того тунця сумним і усі довго реготали з цього.
Ранок і знову крики. Мері не хотілося прокидатися і потрапляти у своє життя. В життя, яке після вчорашнього, стало нестерпним. В життя, де смердючий тунець на обід за щастя. Накрившись ковдрою дівчинка щосили зажмурила очі сподіваючись заснути. Скандал ставав дедалі гучнішим. Дивно, але маминих криків вона не чула, голос належав комусь іншому. Цікавість перемогла і Мері виплигнув с під ковдри, навіть не взувши капець, босоніж спустилася сходами.
-До знайомства з вашою дочкою, Джек ніколи собі такого не дозволяв.
Перед очима Мері відкрилася страшна картина. В їх вітальні кричала Джекова мама. Дівчина її спершу й не впізнала, така велика різниця була між нею вчорашньою та сьогоднішню. Поруч з жінкою стояв батько, а позаду, з понуреною головою і сам хлопець.
-Йому б самому і в голову не прийшло красти ту консерву. Він не голодний. - Продовжувала розлючена жінка,- Продавець крамниці не бачив хто конкретно її взяв, та Джек признався, що це він. Я його не виправдовую, він своє покарання отримає сповна, та надалі я хочу відгородити мого сина від спілкування з Мері.
Дівчинці не вірилося, що все це відбувається наяву.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍