Читати книгу - "Мері, Джек та сумний тунець., Юрій Крава"

Господарка дому увесь цей час мовчала. Не тому, що їй не було, чого відповісти. На початку вона, як і Мері, не розуміла, відбувається все насправді, чи вона допилася до білої гарячки. Ще в неї, після вчорашнього перепою, боліла голова і її нудило, тому вона боялася розкрити рота.
Та на щастя коли непрохана гостя замовкла, п'яниця відчула в себе сили надати відсіч нахабі.
- Ти чого бризкаєш слиною в моєму домі? Твій син злодій, а звинувачуєш невинне дівчисько. Валить звідси, поки я вас бейсбольною биткою не відлупцювала.
Сімейство не стало чекати здійснення погроз, а вирушило в сторону виходу.
- Це я забороняю своїй дочці спілкуватися з вашим по...- Жінка не договорила, бо з їх рота полився вміст шлунка. Вона зігнулася здригаючись від спазмів.
Хоч, а ні Джек, а ні його батьки цього вже не бачили, та Мері все одно відчувала сором. Їй хотілося просто щезнути, розчинитися в просторі, щоб жодна молекула не нагадувала про її існування на цій планеті. Та на жаль, або на щастя цього не сталося і трошки прийшовши до тями вона побігла на кухню, набрала склянку води й принесла матері.