Читати книгу - "Мері, Джек та сумний тунець., Юрій Крава"

Глава 5 (Дивний день)

- Доброго ранку, Кеті!
-Доброго.- Без натхнення в голосі, протираючи заспані очі, відповіла дівчина.
-Кава гаряча, пригощайся.
-Дякую подружка, щоб я без тебе робила. Ти наче чарівниця.
-Я хоч і здаюся чарівницею та грошей начарувати не можу. А сьогодні треба заплатити за квартиру.
-Мері, не переживай. Навіть якщо в тебе немає я щось вигадаю.
-І що ж ти вигадаєш? Банк пограбуєш? Сама безробітна, а позики видаєш.
-Можу звичайно й банк пограбувати, та скоріше за все в батька попрошу.
-Недуже мені подобається брати в борг. А їсти ми що цілий місяць будемо.
-По-перше я тобі не даю в борг. Ти забула скільки разів ти мене рятувала? Хоча б згадай як в коледжі в мене вкрали гаманець з усіма грошима, картками й посвідченнями. Я не хотіла засмучувати батька тому нічого йому не розповіла і ми жили на твою стипендію. І нічого, з голоду не померли. Так що і я зможу тебе прогодувати. Не так ти вже й багато їси.- Кеті посміхнулась подрузі й відсьорбнула запашної кави.
-Дякую тобі сестричко,- Мері подобалось називати подругу саме так,- Це скоріше ти чарівниця.
-До речі як там твоє стажування?
-Начебто непогано. Сподіваюся отримати цю роботу. Це б вирішило усі мої фінансові проблеми.
-Отримаєш.- З упевненістю сказала подруга.- Якщо не ти, то ту роботу взагалі ніхто не отримає. Чи є більш відповідальна, дисциплінована людина, ніж ти. В тебе найгарніші бали в дипломі. Та і так, як ти вмієш спілкуватися з неадекватними людьми, це взагалі дар. Я себе б не стримала і в половині тих випадків, розірвала б опонента на шматки, в яких ти, навіть, не подала вигляду. А повір мені, в банк приходять далеко не всі при розумі.
-Досить вже мене вихваляти, а то я заслухаюсь і спізнюся на роботу.
Мері попрощалася зі співмешканкою й вийшла на вулицю. До банку, в якому вона проходила стажування і за декілька днів сподівалася отримати посаду молодшого менеджера, було п'ять зупинок на міському транспорті. Та Мері не стала чекати автобус та вирушила пішки. Так вона і зекономить трохи грошенят й насолодиться міськими пейзажами. В цю частину мегаполіса вона з подружкою переїхала майже місяць тому. Вони навчалися разом в коледжі й ділили одну кімнату в гуртожитку. За весь час навчання між ними ні разу не виникло жодної сварки, та що там сварки, навіть суперечок не було. Усі побутові клопоти вони виконували разом, шуткуючи й мріючи про майбутнє. Кеті також виросла в неповній сім'ї та все ж у неї склалася краща ситуація, ніж в Мері.
Кеті виховував батько самотужки, бо мати покинула їх коли дівчинці не виповнилося й трьох років. Та на щастя її батько виявився гарною людиною і присвяти усе своє життя дочці.
Коли прийшов час виїжджати з гуртожитку, дівчата не схотіли розлучатися і почали пошуки житла. Передивились безліч квартир, які були або в жахливому стані, або за непомірну платню. Та Бог, мабуть, зжалився над бідолашними дівчатками й послав їм це житло. Чудова квартира з двома спальнями та великою кухнею-вітальнею. Знаходилась вона не в центрі, та й околицею це не назвеш.
Чудовий сімейний район з будиночками максимум в три поверхи. Саме на третьому поверсі й знаходилось те помешкання, яке сподобалося подружкам. Платня, на диво, виявилась помірна, навіть для двох вчорашніх студенток й вони не вагаючись погодились. Власниця тієї оселі, як і всього будинку, виявилась жіночка похилого віку. Вона здавала житло лише тим людям, яким симпатизувала і які не могли собі дозволити високу ціну. Вона вирахувала скільки потрібно грошей на світло й опалення, на утримання будинку в гарному стані, податки й на пристойне, але без розкоші, життя для себе. Розділила цю суму на кількість квартир і з цього вийшла платня. До речі, вона дійсно була не велика. За такі самі умови, а то й гірші, в сусідньому будинку, брали у два рази більше. Усі квартири, окрім в тій де мешкала господиня, знімали молоді хлопці й дівчата. На то виявилася поважна причина. Власниця в молодості виступала в цирку висотною акробаткою. Одного разу виконуючи трюк, партнер, який до речі був її чоловіком, не втримав її й вона впала з-під самого купола. Нещасна зламала обидві ноги, а її таз був роздроблений. Відновлення проходило півтора року. Цирк, як і чоловік, не стали чекати і її місце зайняла нова еквілібристка. Важко переживши складнощі реабілітації й зраду коханого, вона все ж таки стала на ноги. Та тут дівчину спіткав новий удар. Лікарі повідомили, що через пошкодження тазу, вона ніколи не зможе мати дітей. За декілька років вона все ж зустріла своє кохання і відразу попередила, що ніколи не народить йому дитинку. Це не злякало чоловіка й вони побралися. Згодом подружжя всиновило дитинку, а потім ще двох. Чоловік та дружина піклувались про дітей як за рідними та час плинув і ті повиростали, одружилися й роз'їхалися по всій країні, а пʼять років тому помер її чоловік. Кожен з трьох дітей вмовляли жінку переїхати до них, та жінка не хотіла кидати квартиру, де прожила з чоловіком щасливе життя. Тоді діти викупили усі квартири в будинку й подарували своїй мамі, щоб та здавала житло в оренду й ні в чому не мала потреби. Та жінка, маючи добре серце й неймовірну любов до дітей, зробила по-своєму.
Мері не могла натішитися новим житлом, чи скоріше новим життям. Чудова квартира, гарна подруга, перспективна робота. Нарешті в неї зʼявилося відчуття домашнього затишку. Не сказати, що в гуртожитку було погано, та квартира, яку ти орендуєш власним коштам, це інше. Насправді як тільки дівчина покинула домівку своєї матері, її життя, крок за кроком, ставало кращим. Мати ні на день не припиняла пиячити, а кавалери ставали дедалі гірші.
Незважаючи на жахливі умови життя й купи хатніх обовʼязків, Мері вдавалося добре вчитися й безкоштовно вступити до коледжу. Мати не хотіла відпускати доньку, та Мері тихенько зібрала свої убогі речі й втекла. Вона не казала в який саме навчальний заклад поїхала, а мати своїми, просоченими горілкою мізками, не зуміла знайти втікачку. А може й не намагалась чи взагалі забула, що дочка більше не живе з нею, бо інколи шукала її. Та не знайшовши, мабуть, гадала, що та в школі й не надавала цьому значення та сама бігла за наступною пляшкою оковитої.
Мері йшла й посмішка не сходила з її обличчя. Відстань в пʼять зупинок минула швидко й дівчина не помітила як прийшла до банку. Вивіска на фасаді наголошувала, що це найбільший банк і він має триста філіалів по країні й закордоном.
Мері потягнула за золоту фігурну ручку й величезні скляні двері, з вигравіюваним гербом банка, легко відчинилися.
Охоронець, який вже знав її в обличчя, привітався й Мері подарувала йому чарівну посмішку. Минувши величезний зал, який поки що не наповнився клієнтами, дівчина дійшла до дверей, що знаходилися збоку від віконець касирів і потрапила до службового приміщення. Відкривши шафу вона дістала уніформу і кімната наповнилася ароматом лаванди. Статус банка, можливо оцінити по тому, як він піклуються про своїх робітників, і цей банк піклувався на всі сто відсотків. Кожного дня форма пралася й прасувалась. Мері не могла звикнути до такого. Уніформа пахла й мала вигляд кращій ніж будь-який предмет її гардеробу. А понад усе її зводило з розуму те, що хоч вона поки лише стажист та про неї не забувають й піклуються, як і про інших працівників.
Перевдягнувшись Мері причепила бейдж зі своїм імʼям і вийшла в зал. Касири вже зайняли місця, кожен у своєму віконці, спеціалісти рахунків й кредитування за столами, а менеджери вишукувались вздовж стіни, очікуючи відвідувачів. Мері вже знала свою роботу і майже не хвилювалась. ЇЇ невинне обличчя й тендітний голосок викликав у клієнтів лише приємні емоції й в них навіть думки не виникало підвищити голос чи образити дівчину. Годинник звістив девʼяту й охоронець відчинив двері, запрошуючи людей, які вже чекали. Робочий день розпочався. Мері підходила до клієнта, дізнавалась мету його візиту та проводила до потрібного працівника банку. Клієнтів вистачало і час до обіду промайнув непомітно. Банк не зачинявся на перерву, та оскільки відвідувачів які ладні були пропустити й свій обід виявлялось небагато, то у персоналу з'являлась можливість, по черзі, збігати в сусідній ресторан чи зʼїсти, принесений з дому сендвіч. Останнє Мері й збиралась зробити. Та її планам не судилося статися. Коли настала її черга перерви й вона попрямувала в сторону службового приміщення, почула за спиною гамір. Все що відбувалося з нею надалі нагадувало сон чи сцену з фільму. По фоє банка бігали люди в чорних балаклавах зі зброєю в руках. Вони голосно кричали наказуючи лягати на підлогу. В банку є непорушні інструкції на випадок пограбування і її ознайомили з ними на початку стажування. Мері, як і усі інші працівники, виконала вимоги грабіжників миттєво.
Складніше було зі звичайними людьми, які зайшли у справах в банк і потрапили в незрозумілу для себе ситуацію. Як раз біля себе Мері побачила ноги. Судячи з судячи з взуття і панчіх, що вже давно вийшли з моди, належали вони немолодій жінці. Вона, чи то не розуміючи що відбувається, чи тому, що страх скував її, та вона ніяк не реагувала на вимоги чоловіка в масці, у якого вже уривався терпець. Грабіжник горлав, але старенька стояла як стовб. Коли злодій підійшов впритул і наставив на перелякану жінку гвинтівку, Мері почала повільно підійматися. Грабіжник відволікся на неї, залишивши жінку в спокої.
-Ти якого біса ти піднялася?- Закричав чоловʼяга.
-Я лише хочу допомогти цій жінці лягти на підлогу. - Мері вимучено посміхнулась, маючи надію, що це заспокоїть людину в масці.
-Гаразд.- Погодився чоловік. Його голос лунав досить таки дружньо.
Мері обійняла стареньку та нашіптуючи їй щось на вушко, спромоглась спочатку, щоб та стала навколішки, а потім і лягла. Дівчина влаштувалась поруч не припиняючи зашептувати. Вже коли чоловік відійшов від них, Мері заспокоїлась трохи та впізнала стареньку. Це була її домовласниця. Жінка також впізнала дівчину і посміхнулась їй.
Тим часом грабіжники перемикнули свою увагу на каси. Наставив зброю вони змусили складати готівку в сумку.
-Це не твої гроші, а банка, тому не будь сумна наче тунець у банці.- Сказав один з грабіжників.
Слова, наче удар блискавки, вразили Мері. Її відкинуло в часи дитинства. Цю фразу вигадав Джек і вона пристала до нього з тої самої вечері з його батьками. Малоймовірно, щоб хтось інший міг її знати. Дівчина непомітно подивилась на хлопця. Він наче відчув на собі її погляд та озирнувся. Їх очі зустрілися. Блискавка вдруге влучила в дівчину. Цей погляд вона б не сплутала ні з яким іншим. Звісно він змінився, та блакить очей й легка примруженість розвіювали будь-який сумнів. Джек. То був друг з її дитинства Джек. Мері захотілося, підскочити з підлоги, підбігти до нього й обійняти.
- Дитинко краще не дивись на них. Це може їм не сподобатись.
Шепіт бабусі, яка лежала поруч, вмить повернула Мері в реалії й вона опустила голову.
-Дійсно дивно б виглядало, якби я почала обніматися з грабіжником на очах у всього банка.- Розмірковувала стажерка.- А якби він мене не впізнав і застрелив. А може я обізналася і це геть інша людина. Ні. Це точно він, мій Джек.
За пʼять хвилин потому як грабіжники покинули будівлю банку, почувся вий поліційних сирен.
Ніхто не підіймався доки правоохоронці не увірвались всередину і не перевірили, що все безпечно. Потім почалися довгі допити. Кожен з працівників і відвідувачів дали свідчення і поліціанти поїхали. Банк на сьогодні зачинився. Після того як касири підрахували збитки, від сьогоднішнього пограбування, співробітників зібрали в конференцзалі. Усі розсілися й зайшов голова банку.
-Перш за все, я хочу всім подякувати за злагоджену роботу в екстремальній ситуації. Я й усе керівництво банка дуже задоволені, що обійшлося без постраждалих. Є велике нарікання на службу безпеки та з завтрашнього дня вона буде посилена втричі, в кожному з наших філіалів. Хоч грабіжники викрали близько мільйона доларів, наш банк не зазнає жодних збитків, бо був застрахований.
- Голова дав знак і йому винесли конверт.- В нас є і приємне повідомлення.
Мері аж підстрибнула коли почула своє ім'я з вуст керівника.
- Так, так Мері, не лякайся, виходь до мене.- Чоловік зачекав коли стажерка підійде до нього і продовжив,- як так виходить, що ти злякалась мене і не злякалася тих головорізів? Чи я страшніший за них?- Голова банку щиро посміхався.
-Ні, сер, вони набагато страшніші.
- Дякую тобі й на цьому. - На обличчі чоловіка з'явилася посмішка, а в залі на гучний сміх. Коли все вщухло керівник продовжив.- Хочу тобі подякувати за те, що ти проявила мужність і врятувала літню жінку, яка навряд чи пережила б цей день без твоєї допомоги. Дякую тобі!- чоловік потиснув руку Мері.- В цьому конверті премія у дві тисячі доларів і вона твоя.
-Дякую. -Мері невпевненою рукою взяла конверт.
- Я не став чекати завершення терміну твого стажування й вже підписав папери. З завтрашнього дня ти більше не стажерка, а повноцінний працівник. Вітаю тебе в нашій команді.
Зал наповнився оплесками.
Прийнявши привітання й безліч компліментів від колег, Мері вже збиралася перевдягатися, як її попросили вийти в фоє, що вона негайно і зробила. На подив дівчини там було повно народу. Чоловіки з камерами й фотоапаратами, жінки з мікрофонами та записниками. Вони як раз закінчили брати інтервʼю в голови банка і побачивши Мері кинулися, один поперед одного, до дівчини.
- Скажи, що тобою керувало, коли не побоялася озброєних людей і ігноруючи їх погрози кинулися на допомогу старенький.- Запитала дівчина-кореспондент, яка перша підбігла до Мері. В руках вона тримала мікрофон з логотипом одного з популярніших державних телеканалів.
- Я не знаю.- Відповіла Мері.
- Ти розумієш який подвиг ти вчинила.- Викрикнула інша журналістка. І отримала у відповідь лише знизування плечима.
Мері оточили зі всіх сторін. Камери світили ліхтарями, спалахи на фотоапаратах безперервно засліплювали очі, а мікрофони ледь не били дівчину по обличчю.
- Що ти відчувала, коли була на волосині від смерті?
- Ти, яка ще на світі н чого не бачила, ладна була пожертвувати своїм життям заради жінки похилого віку?
-Як ти гадаєш, щоб сказали твої батьки, якби ти загинула?
Питання летіли зі всіх сторін наче бджоли, що жалять.
Мері зовсім не подобалось це, та вона зібралася з думками.- Я хочу сказати, що не вважаю свій вчинок героїчним. Бабуся трошки забарилася і я допомогла їй лягти на підлогу. Чоловік зі зброєю бачив це і, як мені здалося, не був проти. На жаль мені більше нема чого вам розказати. - Я трохи втомилась і з вашого дозволу піду.
Ніхто не наважився більше ставити питань і розступившись випустили дівчинку з людського кола.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍