Читати книгу - "Детектив із Шостим Чуттям (і Купою Проблем), Кара Блейк"

Сліди на миглалевому тісті

— Ну що ж, Пушок, де ти там поділася? — пробурмотіла я собі під ніс, зачиняючи за пані Агатою двері. Песик на її руках, здавалося, з полегшенням видихнув, звільнившись від уваги трьох прозорих "помічників".
Тітка Марія одразу ж взялася до справи.
— Олівіє, ну що ти сидиш?! Доки ти тут мишей ганяєш, кіт вже, мабуть, на іншому кінці міста! Треба було одразу йти до вікна, дивитися сліди! Не інакше як втік до якоїсь нечепухи!
— Сліди, пані, це те, що залишає за собою буття! Шукайте екзистенційний відбиток! — підхопив філософ, енергійно розмахуючи руками так, що його прозора фігура мерехтіла.
Дядько Василь, тим часом, дістався до мого столу, де лежала недоїдена булочка з маком.
— Це що за макотруска? Хіба це хліб? Ось у моєму житті було...
— Дядьку Василю, тітко Маріє, філософе! — я голосно ляснула долонями, намагаючись привернути їхню увагу. Це рідко спрацьовувало, але спробувати варто. — Слухайте мене уважно. Кіт рудий, пухнастий, чотири білі лапки. Пропав через відчинене вікно. Імовірність, що він пішов шукати метафори сенсу життя, вкрай мала. Скоріше, він пішов за голубами.
— Голуби! Ось! Це воно! Голуби — це свобода! Прагнення до волі! — філософ знову підскочив.
Я вирішила, що найкраще просто йти і робити свою роботу. Першим ділом, звісно, до пані Агати додому. Її будинок був типовим для цього району — старий, але доглянутий, з клумбами перед вікнами і трояндовими кущами.
Коли я зайшла на кухню, де, за словами пані Агати, зник Пушок, вікно дійсно було прочинене навстіж. На підвіконні виднілися ледь помітні відбитки маленьких лапок.
— Ага, сліди є! Це ж не те, що та нещасна ковбаса, яку ти вчора купувала, Олівіє, — прокоментував дядько Василь, що вже "інспектував" холодильник. — Справжні котячі сліди!
Тітка Марія обійшла вікно, заглядаючи на вулицю.
— Та він же просто втік! Я ж казала, треба було вікна зачиняти! Скільки можна повторювати? Всюди протяги, дитина простудилася б!
— Якщо б дитина прагнула пізнання, то протяг був би лише випробуванням на шляху до істини! — відповів філософ, що вже знову цитував когось незрозумілого.
Я примружилася, намагаючись розгледіти щось на землі під вікном. І ось, помітила! Крихітні, майже невидимі руді волосинки зачепилися за гілку троянди, що росла під вікном. А поруч — щось схоже на крихти. Не просто крихти, а, здається, від мигдалевого тіста.
— Мигдалеве тісто? — я нахилилася ближче. — Пані Агата, ви сьогодні пекли щось мигдалеве?
— Ой, Олівієчко, ні! Я вже тиждень не печу! — почулося з вітальні.
Тут навіть привиди, здається, на мить замовкли. Ну, майже.
— Дивно, — пробурмотіла я. — Крихти свіжі. І дуже схожі на...
— На мій фірмовий марципановий завиванець! — раптом вигукнув дядько Василь. Його прозора постать затремтіла від хвилювання. — О, я пам'ятаю той запах! Ні з чим не переплутати! Це ж точно мій рецепт!
Тітка Марія скептично похитала головою.
— Який завиванець, Василю? Тебе вже п'ятдесят років як нема! Мабуть, кіт просто щось у сусіда поцупив. Всі ці коти такі злодії, чесне слово!
— Ні, ні! Це мій! Це знак! Олівіє, ми мусимо йти туди, де є мій завиванець! Там і кіт! Я впевнений! — дядько Василь майже світився від ентузіазму.
Філософ, який досі мовчав, раптом випростався.
— Василь правий! Якщо це не тісто, то це симптом! Симптом прихованої істини! Мигдаль! Це ж символ просвітлення!
Я зітхнула. Справа про зниклого кота ставала дедалі дивнішою. І здавалося, мої "помічники" були ближчими до істини, ніж мені хотілося б визнати. Якщо Пушок дійсно був пов'язаний з якимось марципановим завиванцем, то розслідування обіцяло бути дуже… смачним.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍