Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 3: Смерть в архіві., Віталій"

Він підвівся, його постава випромінювала впевненість. Соловей обійшов місце злочину, оглядаючи кожну полицю, кожну книгу. Його сіро-блакитні очі, зазвичай холодні та спокійні, зараз горіли гострим розумом, помічаючи найдрібніші деталі, що могли видати наміри вбивці. Темні кола під очима видавали його постійні роздуми та недосипання, але зараз вони лише підкреслювали його зосередженість.

Дістаючи нотатник, Соловей почав робити записи.

— Іване, розпитай у Марини Олександрівни про останні дні Коваленка. Чи був він з кимось у конфлікті? Чи працював над якимись особливо секретними документами? Чи помічала вона щось дивне? Будь-яка дрібниця має значення.

Петренко кивнув і пішов розпитувати бібліотекарку, яка все ще тремтіла, але вже трохи опанувала себе.

Соловей залишився сам, у тиші, що стала ще більш гнітючою після відходу колег. Він закрив очі на мить, вдихаючи той самий змішаний запах – старовини, пилу, і смерті. Це не було звичайне пограбування, він це відчував. Це було щось особисте, щось, пов'язане з інформацією, яку зберігав Владислав Миколайович.

«Це не звичайне вбивство, — промайнуло в голові підполковника. — Це цілеспрямоване вбивство. І пов’язане воно саме з роботою архіваріуса. З таємницею, яку він розкрив. Або яку хтось відчайдушно хотів приховати».

Соловей відкрив очі. На обличчі з'явилася та сама, ледь помітна гримаса рішучості, що з'являлася щоразу, коли він стикався зі складними і небезпечними справами. Цей випадок обіцяв бути саме таким. Він відчував, що ця справа потягне за собою цілий клубок таємниць, які ховаються в пожовклих документах, а можливо, і в свідомості живих людей, що готові вбивати за своє минуле. Його міцні пальці, на яких були ледь помітні сліди старих травм – нагадування про минулі розслідування – стиснули олівець. Робота щойно почалася.