Читати книгу - "Вибір породжує наслідки: Роздоріжжя, Вівєн Хансен"

Розділ 2

– Кажу ж, чорний колір тобі не пасує!

– У мене був вибір між цим та білявим. Вирішила тебе не затьмарювати.

Маргарет посміхнулася та відпустила пасмо моєї перуки. Я ж зітхнула, підсунувши сонцезахисні окуляри до очей, та потягнула свій коктейль через соломинку.

І все ж вона мала рацію, чорний мені не пасує так, як натуральний колір, але, порівнюючи з єдиною білявою перукою в моєму арсеналі, все ж куди краще.

Вже кілька років Карла – матір Саймона та за сумісництвом одна з засновниць місцевого Підпілля – дістає нам різноманітні засоби традиційного маскування: перуки, контактні лінзи, новий одяг та інше. Це полегшує життя не тільки мені, а й всім, хто виходить у місто.

Якими б вмілими не були мої навички Впливу, все ж постійно підтримувати повне маскування у натовпі доволі виснажливо. Особливо коли камер під контролем мисливців стало тільки більше, а в офіційних документах навпроти мого імені все ще красувалося жирне слово «мертва».

Я думала над тим, щоб відстригти та перефарбувати власне волосся, але отримала від Саймона довгу лекцію та подальші часті нагадування про свою красу, що тривали близько місяця чи двох. Що казати, це успішно переконало мене цього не робити. Натомість я й надалі користувалася перуками та ігнорувала світлішу з них.

Дивлячись на Маргарет, я взагалі сумнівалася, що білявий буде пасувати комусь більше, аніж їй. На відміну від мене, вона більш засмагла, ластовиння на обличчі в цей сонячний період пізньої осені стає помітнішим, а її світло-блакитні, майже сірі очі роблять суцільний образ наближеним до янгола. Без жартів. 

Мати таку одночасно милу та зрілу зовнішність у тридцять років це щось. Особливо якщо порівняти з іншими нашими однолітками, яких ніби цілодобово має в усіх позах заповнене роботою життя.

– Чесно, я очікувала просидіти в цьому кафе на самоті наступні кілька годин, – пробурмотіла Маргарет, штрикаючи лід у своєму стакані соломинкою.

– Наперед змирилася з думкою, що я проігнорую запрошення?

– Так. Хоча й так був би свій плюс – я вийшла в люди, а в таких кафе доволі часто сидять всякі заможні офісні дядьки.

Я гмикнула, нахилившись до спинки свого стільця, та швидко обвела поглядом кафе. Мене навіть не здивувало те, що деякі чоловіки поглядали в наш бік. Звісно, Маргарет мала всі шанси отримати бажаного чоловіка, тільки якщо він не є мисливцем. Все ж серед них на ній все ще, хоч і набагато менше, але висить клеймо зрадниці за допомогу перевертню. Але було кілька «але»...

– Тобі свого «дядька» мало?

– Це не те, – вона обурено, втім тихо ляснула долонею по столу.

Звук привернув увагу хлопчика, який весь цей час сидів поруч з Маргарет біля вікна. Ще одне «але», яке не давало їй волю зачарувати якогось чоловіка за іншим столиком.

Попри притаманні дітям чотирьох років м’які риси обличчя, у Тео видно суміш рис його батьків. Більше Маргарет, як на мене, бо в очі одразу кидається контраст великих сірих очей на фоні чорного, слухняного на вигляд волосся.

Я ще трохи поспостерігала за хлопчиком, поки він повністю не втратив інтерес до нашої розмови, варто було Маргарет віддати йому своє морозиво. Солодощі та мультик на новомодному планшеті були йому цікавішими.

– Які б привілеї цей шлюб мені не давав, – вона перегнулася до мене через столик та заговорила тихіше, – але немає цієї… ну знаєш, іскри. Кохання, врешті-решт. О, чи не мені розуміти, що коханням в цьому шлюбі й близько не пахне. Ніл та Маргарет одружилися не по коханню, а лише щоб спекатися непотрібної уваги до себе від старшого покоління. З кожним роком це було все більш нав’язливим.

Батьки Маргарет планували видати її заміж, але проблема її репутації поміж мисливців дала свої плоди. Ніхто не хотів мати справу зі зрадницею, а обирати поміж простих, не пов’язаних з мисливцями людей вона також не могла. 

Ніл, своєю чергою, потерпав від тиску інших Головнокомандувачів, які наголошували на необхідності нащадка на такий важливий пост. Ніл навіть не розглядав можливість передати місце Сарі, а в інших Головнокомандувачів не було незаміжніх доньок.

Так і дійшло до шляху меншого супротиву та взаємовигідного шлюбу. Клеймо Маргарет, якщо не зникло, то хоча б зменшилось, а Ніл здихався розмов щодо шлюбу та нащадків. Особливо коли народився Тео, мамина радість, татова гордість.

Хоча збрешу, що не здивувалася відсутності іскри між ними. Відсторонення Маргарет щодо Ніла стало помітно меншою, тоді як він, схоже, не змінив свого ставлення до неї за п’ять років шлюбу. Не те щоб мене це дуже хвилювало, але все одно дивно.

– Навіть не підтримаєш добрим словом? – зіщулилася Маргарет, коли я не відповіла. – Або поганим.

– Не знаю, що тут сказати. Але якби ви й досі були одинокими вовками, я б за це взялася, – помітивши, як щось проковзнуло в її очах, я все ж трохи пом’якшила тон. – Невже взагалі нічого?

Маргарет похитала головою, коротко поглянувши на хлопчика поруч. Підозрював він чи ні, але його батьки точно не були казковою комбінацією та прикладом люблячої пари. Враховуючи, що народитися в колі мисливців саме по собі це ще та «казка».

Ні, звісно, бути при грошах та жити не в зашарпаних умовах може й створює комфорт в його житті, але скоро напруга буде помітніша для цього дитячого розуму. Він же наче губка вбирає в себе все, що відбувається навколо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍