Читати книгу - "Залізний лабіринт , Tasia Valle"

IV.ЦІКАВА АНАТОМІЯ

 

Одного разу він приніс їй книги з біології, анатомії, хірургії та багато інших, наповнених знаннями про людське тіло, його слабкості та секрети. Це був несподіваний подарунок, настільки дивний і водночас моторошний, що вона довго дивилася на них, не торкаючись.

— Читай, — коротко сказав він, його голос прозвучав, як удар.

Вона підняла очі, повні недовіри, але він лише скривився, наче вловив її страх і смакував його.

— Знання — це сила, — продовжив він, повільно, як змія, що впивається в здобич. — А ти потребуєш сили, чи не так? Хіба ти не хочеш бути чимось більшим, ніж просто зламаною лялькою?

Її обпекло його прохолодне дихання і, незважаючи на страх, вона відчула, як у її душі щось заворушилося — спершу, наче ледь помітний тремор, але потім перетворилося на гостре бажання вижити.

Вона почала читати. Спершу з примусу, під його важким, безмовним поглядом. Але незабаром сторінки захопили її. Вона вивчала кістки, органи, судини. Вона вивчала, як можна зупинити серце одним точним ударом, як можна врятувати життя або, навпаки, позбавити його. Часом вона відчувала себе інструментом у його руках, та водночас кожна сторінка зміцнювала її розум і серце.

Він стежив за її прогресом. Інколи, стоячи за спиною, він вимовляв загадкові фрази:

— Знання робить тебе небезпечною. Але пам’ятай, навіть змія може вкусити себе за хвіст.

Одного разу, коли вона перегортала сторінки книги про нервову систему, він кинув їй виклик:

— Ти знаєш, як працюють рефлекси? Хочеш випробувати?

І в його словах була не пропозиція, а наказ. Він поклав перед нею щось схоже на стару ляльку, але лялька мала занадто реалістичні риси, щоб бути лише іграшкою.

— Зроби її живою.

Цей момент став переломним. Вона зрозуміла: він хотів зробити з неї щось більше, ніж просто жертву. Він створював учня. Але для чого?

Експеримент, який він задумав, був зловісним і сповненим жаху. Лялька, що лежала перед нею, була дивною сумішшю штучних і органічних матеріалів. На вигляд це була наполовину людина, наполовину машина, із пластиковою шкірою, що приховувала під собою мережу дротів, металевих деталей і, на диво, органічних тканин.

— Це твоє завдання, — сказав він, схрестивши руки на грудях і спостерігаючи за нею своїм холодним, безжальним поглядом. — Ти повинна навчитися керувати життям і смертю.

Він вказав на кілька контейнерів із медичними інструментами, шприцами, рідинами невідомого походження та маленькими пробірками з клітинами.

— Я дав тобі знання, тепер використай їх. Збери це. Зроби її живою.

Вона застигла, відчуваючи, як у грудях наростає паніка.

— Це неможливо... — прошепотіла вона, дивлячись на нього.

Він нахилився ближче, і його холодний голос став майже лагідним, але від цього ще страшнішим:

— Неможливе — це лише слово. Спробуй.

Перші години вона просто сиділа, бо не знала, з чого почати. Її руки тремтіли, коли вона торкалася штучної плоті, намагаючись зрозуміти, як усе це мало працювати. Поступово вона почала виконувати його накази. Кожен її рух був пронизаний страхом, але також і відчайдушним бажанням не помилитися.

Вона використала знання з анатомії, щоб з'єднати органічні тканини з механічними частинами. Нерви — до електродів, судини — до мікроскопічних насосів, що мали б нагадувати серце. Процес здавався настільки нереальним, що вона раз у раз ловила себе на думці: це сон, кошмар, із якого вона от-от прокинеться.

Дні перетворилися на тижні, і нарешті, коли лялька була завершена, він повернувся.

— Чудово, — сказав він, роздивляючись її роботу. — Але це лише початок.

Він поставив перед нею шприц із рідиною, яка мерехтіла в світлі, мов ртуть.

— Останній штрих. Введи це.

Вона знала, що це не звичайний розчин. Це було щось створене ним, щось, що могло змінити закони природи. Її серце калатало, коли вона взяла шприц і ввела рідину в тіло ляльки.

Минуло кілька секунд тиші, а потім лялька здригнулася. Її механічні пальці смикнулися, голова повільно повернулася до неї, і очі, зроблені з дивного скла, засвітилися блідим світлом.

— Вітаю, — сказав він, стоячи позаду неї. — Ти зробила перший крок. Тепер ти — творець. Але пам’ятай, кожен творець має нести відповідальність за своє творіння.

Цей момент змінив усе. Вона зрозуміла: він хоче зробити її не лише жертвою, а й співучасником його божевільних ідей. Але в її душі зароджувалася нова сила — вона вирішила, що використає його ж уроки проти нього.

Вона зрозуміла, що її знання та вміння — це не лише засіб виживання, але й потенційна зброя. Якщо він створював її як інструмент, вона могла стати тим, чого він не очікував: тією, хто перевершить його власну гру.

Перший крок: довіра

Вона почала діяти обережно, ховаючи свої справжні наміри. Кожного разу, коли він давав їй нове завдання, вона виконувала його бездоганно, демонструючи покірність і майстерність. Вона вчилася швидко, запам’ятовуючи всі його методи, аналізуючи кожен його рух. Її обличчя було маскою страху, але всередині вона будувала плани.

Він почав довіряти їй більше, дозволяючи доступ до складнішого обладнання, хімікатів, навіть своїх записів. Його гординя не давала йому побачити, як поступово вона перетворювалася на загрозу.

Другий крок: контроль

Одного разу, працюючи над черговим експериментом, вона підмінила кілька важливих компонентів, щоб створити невидиму, але смертельну слабкість у його творіннях. Він не помітив змін, захоплений власною геніальністю.

Вона також почала працювати над власними проектами. У потайному куточку лабораторії вона створила мікроскопічний пристрій, який можна було імплантувати в механічні частини його творінь, роблячи їх підконтрольними лише їй.

Третій крок: атака

Одного разу, коли він дав їй завдання вдосконалити нову істоту, вона впровадила свій пристрій у всі його механізми. Це був ризик, але вона знала, що іншого шансу може не бути.

Коли він перевіряв її роботу, вона активувала свій контроль. Істота, яку він вважав своїм витвором, раптом обернулася проти нього. Його гордість перетворилася на жах, коли він побачив, як його власна зброя стала йому ворогом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍