Читати книгу - "Сфера, Катя Орлова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Стабільний, проте стан тяжкий. Сильне опромінення, найближчими годинами від нього навряд чи буде якась інформація, — коротко відзвітувала Рієль, повторюючи дані медичної капсули.
— Зрозуміло, — командир провів рукою по шолому, ніби змахнув із нього невидиму пилюку. — Що ж тут могло статися?
— Схоже, вони шукали ось це, — Рієль дістала з кишені дивну сферу. Щойно її пальці охопили гладеньку поверхню, тяжкість артефакта знову нагадала про себе. Дівчина мимохіть переклала його в іншу руку, напружуючи м’язи.
Очі Мітчела розширилися. Він уважно вдивлявся в химерний предмет; у його погляді мигнули занепокоєння, підозра й цікавість. Командир обережно простягнув руку, але раптово відсахнувся, ніби відчув щось, і різко забрав долоню, так і не торкнувшись сфери.
— Нікс, що це? — запитав він, не спускаючи очей з артефакта.
— Мені невідоме походження цього предмета, — відповіла ШІ. — Це точно не наша й не роттеанська технологія. Артефакт не випромінює радіації, але дивним чином збільшує власну вагу під час контакту з біологічним організмом. Символи на поверхні не піддаються попередньому дешифруванню. Вірогідно, потрібен фахівець у цій галузі. На жаль, у мене таких спеціалізацій немає.
Мітчел замислився, тоді різко озирнувся й гукнув: — Алекс, Сайфер, підійдіть. Подивіться на це.
За кілька секунд обидва бійці вийшли зі своїх мехів і наблизилися. Алекс, повільний і незворушний, підійшов першим. Він хмурився, проте його погляд уже оцінював об’єкт із професійним інтересом. Сайфер, навпаки, мало не підбіг, метушливо знімаючи шолом.
— Це воно? — видихнув Сайфер, щойно глянувши на сферу. Його голос тремтів від хвилювання. — Це… чорт забирай, що воно таке?
— Якби я знала, не тримала б це у власних руках, — усміхнулася Рієль, передаючи артефакт на “долоню” свого меха.
— Обережно, хлопці, — застеріг Мітчел. — Ніхто не торкається до нього безпосередньо. Хай полежить поки на маніпуляторі.
— Це не метал, — тихо пробурмотів Алекс, нахиляючись ближче. Він пильно оглянув кулю, потім витягнув із кишені портативний сканер. — Занадто легка для металу, але… Дивно. Вона виглядає як щось композитне. Може, поєднання кераміки й чогось… позаземного.
— Символи… Ви це бачите? — Сайфер уже під’єднав свій аналізатор, та все одно напружено вдивлявся в узори на поверхні. — Вони… немов живі. Таке відчуття, що вони змінюються.
— Оптична ілюзія, — буркнув Алекс. — Світло грається на рельєфі.
— Ні, справді! Вони… — Сайфер ледве не торкнувся сфери пальцем, але втримався під суворим поглядом Мітчела. — Гаразд, не чіпаю, сер. Але це щось неймовірне. Можливо, це форма коду. Можливо, ці узори несуть інформацію.
— А може, це просто гарна цяцька, заради якої дехто віддав життя, — тихо додав Алекс, не відриваючись від показань сканера. — Її щільність… нестандартна. Ти мав рацію, Сайфере, це не просто ілюзія. У неї є дивна особливість: вона реагує на тепло. Це неприродно.
— Ви тільки погляньте! — Сайфер випростався, тримаючи в руках пристрій для декодування. — Командире, ми зобов’язані це зберегти. Якщо це не наша й не роттеанська технологія, можливо, вона давня, отже, безцінна.
— Уяви, як ми всі злетимо в повітря, якщо необачно її зачепимо, — пробурчав Алекс. Та його погляд не відривався від сфери, а в голосі чувся неприхований інтерес. — Хоча, чорт забирай, ти можеш мати рацію. Якщо це код, тоді… вражає.
— Так, це вражає, — ледь чутно повторив Сайфер, знову нахиляючись ближче. — Мені треба більше часу. Якби ми могли завантажити ці символи в систему Нікс…
— Досить, — різко урвав його Мітчел. — Ніхто нічого нікуди не завантажує. Нікс, продовжуй аналіз. Сайфере, жодних експериментів, доки я не дозволю. Алексе, наглядай за ним.
— Слухаюся, сер, — пробурмотів Алекс із ледь помітною посмішкою. — Хтось же мусить.
Рієль, спостерігаючи за цією сценою, ледь помітно всміхнулася. В повітрі досі витала напруга, проте з’явилося відчуття, що загін діє як єдиний механізм. Було зрозуміло: історія тільки починається.
І ніби на підтвердження її думок, у загальному каналі пролунав голос Рамірес:
— Північний сектор, помічено рух! Транспорт роттеан, відкриваю вогонь!
За секунду до них донеслися звуки пострілів. Важка плазмова гармата Рамірес загриміла ритмічними залпами, від яких повітря аж здригалося, а вечірнє небо розітнула яскрава спалахова хвиля: один із транспортів розлетівся на уламки. У відповідь кілька трасерів великого калібру помчали в бік позиції Рамірес, проте її мех ухилився. Плазмова гармата вистрелила ще двічі — і настала тиша.
— ¡Mierda! ¡Estos bastardos no descansan! — вилаялася Рамірес.
У її голосі чітко відчувався іспанський акцент, що робився сильнішим, коли вона продовжила:
— Це роттеани, сер. Три бронемашини прямували сюди. Один підбитий, другий палає, третій сховався за дюнами.
— Що за чортівня, Рамірез?! — гаркнув командир Мітчел, заскакуючи в кабіну свого меха. — Я не давав наказу відкривати вогонь! Тепер вони точно знають про нас. Ти здуріла?
Рієль хутко піднялася “долонею” Нікс, одним стрибком опинившись у своїй кабіні. Системи миттєво активувалися, і вона відчула себе в безпечній, надійній оболонці, яка давно здавалася їй ніби другою шкірою.
— Алексе, зв’яжися з крейсером! Нам потрібна евакуація. Роттеани на планеті, і невідомо, якими силами, — різко скомандував Мітчел.
— Є, сер, — відгукнувся радист спокійним тоном. — Викликаю крейсер… Мовчать, сер. Передавач справний, але відповіді немає.
У ефірі пролунали схвильовані голоси інших членів загону.
— Спокійно, народ, — урвав їх командир крижаним голосом. — Ви знаєте свою роботу, це не вперше. Решта, хто стоїть на периметрі, доповідайте, що бачите.
— Блек, сектор чистий.
— Чернов, усе чисто, сер.
— Ендрю, тут теж без змін.
— Зрозумів. Продовжуйте пильнувати, — відповів Мітчел. — Алексе, наполягай на зв’язку з крейсером. Усі — бути насторожі. Стелс-поля у роттеан відсутні, тож несподіванки не буде: їм доведеться вийти на відкриту атаку, аби напасти знову. Але тепер вони знають, що ми тут. Можливо, це був їхній розвідзагін. А може, попереду велика група. Вночі навряд чи нападуть — це не в їхньому стилі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сфера, Катя Орлова», після закриття браузера.