Читати книгу - "Сфера, Катя Орлова"

З гіпертунелю прямо перед «Мавкою» виринув флагман роттеан. Його корпус пашів багряно-чорним сяйвом, мовби з самого пекла, а розміри могли затьмарити будь-який корабель, який Рієль коли-небудь бачила.

— Це лінкор! Вони вже стріляють! — голос із крейсера дрижав від паніки.

Перші залпи флагмана розітнули космічну тишу. Щити «Мавки» спалахнули засліпним сяйвом, приймаючи страшенний удар. Вібрація ширилась корпусом, і здавалося, що сам крейсер стогне від перенапруги. Попри нищівний обстріл, «Мавка» маневрувала, як могла, уникаючи прямих влучань; її гармати теж відповіли палючим вогнем, випускаючи в порожнечу яскраві трасери.

Шатл метався серед цього хаосу, лавіруючи між спалахами вибухів, коли постріли роттеан раз по разу били у силове поле крейсера. Червоні індикатори на приладовій панелі майоріли тривогою, а голос пілота зривався на крик:
— Щити на межі! Ми майже на підльоті!

— Стрибок через хвилину! Без вас ми не підемо! — пролунав у ефірі командир крейсера, сповнений стриманого відчаю.

Щити «Мавки» знову прийняли на себе залп, на мить засяяли веселковим куполом і почали просідати, не витримуючи навантаження. Та попри це, крейсер стояв на позиції, ніби велетень, який закриває собою останній бастіон. Його енергополя здригалися від ударів, проте він продовжував маневрувати, відволікаючи лінкор роттеан, щоб дати шатлу шанс сісти.

У цей час один із залпів ворога пройшов зовсім поруч із шатлом: весь його корпус затремтів, а екрани на якусь мить згасли. Проте пілот, не втрачаючи самовладання, різким маневром спрямував шатл на фінальний ривок.
— Заходимо! — вигукнув він.

Секунди розтяглися в цілу вічність, поки човник проривався до ангару. Нарешті, обшивка шатла з гуркотом вдарилася об металеві стіни, і масивні двері ангару зачинилися, насилу стримуючи шалену атаку зовні.

— Стрибаємо! — пролунало від командира крейсера.

«Мавка» рвучко зірвалася, її двигуни заревли, запускаючи гіпертунель. Останні залпи роттеанського лінкора влучили в ослаблене поле, спричинивши спалахи на броні, але за мить крейсер зник у засліпному вибухові світла, полишаючи ворога позаду.

У шатлі всі полегшено видихнули, проте Рієль розуміла, що випробування тільки починаються. Вона міцніше стискала в руці артефакт, відчуваючи його вагу й усвідомлюючи його значущість.

У порожньому космосі залишився лише громіздкий багряний силует. Флагман роттеан, укритий чорно-кривавими відблисками, повільно дрейфував там, де щойно зникла «Мавка». Його корпус, оздоблений масивними пластинами броні, ніби викували зі самого мороку, а обшивка приглушено сяяла у відблисках далеких зір.

На носовому містку флагмана, немов на троні, сиділа масивна фігура в чорних обладунках. Червоні вогні консолей відбивалися в її єдиному оці — друге заміняв імплант, що палав, мов проклятий рубін.
— Утекли, — голос командира був глухим, та в ньому відчувалася ярість, яку він ледве стримував суворою дисципліною.

— Аналіз завершено, — озвався підлеглий. — Їхній крейсер активував гіпертунель за секунду до нашого залпу. Наступного разу шанси їх наздогнати… зростають.

Командир поволі випростався, а плащ колихнувся за його спиною, мов жива тінь.
— Відстежуйте сигнали гіпертунелів. Ми знайдемо їх. І коли це станеться… — він зробив паузу, окинувши поглядом екран, де лишалися слабкі енергетичні сліди стрибка «Мавки». — Вони пошкодують, що забрали те, що належить нам.

Корабель і далі дрейфував, мов давній хижак, що затаївся в сутінках у чеканні наступного кидка

Кінець