Читати книгу - "Сфера, Катя Орлова"

Рієль глянула на показники пораненого в капсулі. Ураження тканин було важким, і стан іще балансував на межі. Але її досвід підказував: шанси на виживання вже сягнули понад 50 відсотків. Це трохи підбадьорювало. Раптом вона згадала про сферу.

— Нікс, а де сфера? — стрепенулася дівчина.

— Вона в контейнері збоку на моєму корпусі, все гаразд. Ви про неї забули, коли застрибували до кабіни. Я підібрала сферу й сховала.

— Дякую, — з полегкістю зітхнула Рієль. — І що ти про неї думаєш? Між нами кажучи.

— Складно сказати, Рієль. Цей предмет явно приховує якусь загадку. Сайфер підключив мені свої бази ймовірних мов, проте нічого схожого ми не знайшли. Дрони не змогли під’єднатися до комп’ютера бункера: він згорів через радіацію. Дивно, що там усе ще працювало освітлення. Бункер досконало екранує ззовні, тож ми не зафіксували радіації, доки не відчинили двері. Але всередині майже все вийшло з ладу.

— А накопичувачі?

— Зруйновані фізично. Єдине джерело інформації — наш пацієнт. Можливо, він дасть відповіді, коли прийде до тями.

— А що зі скафандром?

— Я його очистила. У вас лишалося ще хвилин п’ять-шість до пошкодження захисного шару. Ви впоралися чудово.

— Спасибі, Нікс. Часом ти надто турботлива. Я навіть забуваю, що ти ШІ.

— Оу, це дуже приємно чути, — на екрані з’явився сором’язливий смайлик із червоними щічками.

— До речі, де ти навчилася цим приколам зі смайлами? Це ж забута річ з інтернету часів до війни.

— У вільний час я вивчаю манеру спілкування різних епох. Цей старомодний стиль видався мені кумедним. У мене немає візуальної оболонки чи тіла, тож я не можу показувати емоції. Смайлики допомагають урізноманітнити комунікацію.

На екрані з’явився ще один смайлик — рудий кіт у чорних окулярах, із закрученими вусами й метеликом на шиї. Кіт виглядав водночас кумедно й безглуздо.

Рієль хихикнула, і смайлик одразу змінився іншим: той самий кіт, але тепер із закинутими за спину передніми лапами й широкою, самовдоволеною посмішкою.

— Тобі, безперечно, пасує такий стиль, Нікс, — посміхнулася Рієль. — Продовжуй у тому ж дусі, мені подобається. Якби могла, я б погладила тебе по твоїй віртуальній голівці.

— Отак? — негайно відгукнулася Нікс.

На екрані з’явилася коротка анімація: намальована дівчина з великими бурштиновими очима та яскраво-рудим капюшоном із вушками, схожими на лисячі. Вона мило всміхалася, а зверху на її голову поволі опускалася рука, обережно погладжуючи її. Рієль пирснула зі сміху, дивлячись на це. На мить вона навіть забула, що весь цей час маніпулятори Нікс рили укріплення навколо аванпосту.

Вона похитала головою, усе ще всміхаючись:
— Нікс, ти просто диво.

— Дякую, капітане. Сподіваюся, моє спілкування робить ваші польові умови трішки менш напруженими, — відповіла ІІ, додавши ще один смайлик, цього разу у вигляді підморгуючого котика.

Ніч минула непомітно. Рієль навіть задрімала, довіряючи чуйності Нікс, яка напевне краще б за неї відстежила будь-яку загрозу. Та й до того ж, як медика, її зазвичай не виставляли в нічну варту.

На світанку, коли мала початися третя зміна, у загальному каналі пролунала стривожена репліка Рамірес. Рієль різко прокинулася, готова до будь-якого розвитку подій.

 — ¡Се-е-еер! До нас наближається велика колона! No puedo точно порахувати, але, певно, десь veinte-тридцять одиниць техніки, включно з танками роттеан. У повітрі кружляє гелікоптер, тримається позаду колони. ¿Qué hacemos?— У голосі Рамірез знову яскраво проступив її іспанський акцент, як завжди гучніший у хвилини хвилювання.

— Усім бійцям зібратися, виступаємо в протилежний бік, — різко скомандував Мітчел. — Рамірес, залиш свою головну турель на позиції в автономному режимі — це їх затримає. Збір через хвилину, рухаємося на південь, до скелястої гряди. Тут ми надто вразливі. Кліщ, збий вертоліт, якщо зможеш.

— Зрозумів, — коротко озвався снайпер.

За півхвилини всі мехи зійшлися до центральної точки. Рієль, вибравшись із кабіни, перевірила стан рятувальної капсули й, піддавшись якомусь внутрішньому передчуттю, дістала сферу з бічного відсіку Нікс. Пацієнт стабілізувався, його показники піднялися майже до середнього рівня — лікування діяло.

Повернувшись до кабіни, вона почула гучний поодинокий постріл, за яким пролунав радісний вигук Рамірес:
— От це влучання! Збили гелікоптер із такої відстані!

— Рамірез, я тобі що сказав?! Усім прибути сюди! Тобі окремий наказ потрібен? — підвищив голос Мітчел.

У цей час запрацювала турель, залишена на позиції. Її постріли — густі пучки темно-синього полум’я — миттєво підбили одну з передових бойових машин. Роттеани відкрили у відповідь вогонь. Мехи викинули димову завісу, щоби відрізати видимість. Скориставшись цим, загін рвонув у бік скелястої гряди.

Позаду чулися вибухи снарядів і свист трасувальних куль. Кілька влучань зачепили мехи, та їхні силові щити відбили випадкові постріли. Утім, під важким танковим вогнем навіть посилений захист довго б не протримався — рятувальний загін не призначався для відкритої сутички з такими силами.

— Крейсер «Мавка» викликає рятувальний загін. До вас рухається великий підрозділ роттеан, будьте обережні. шатл уже в дорозі, час прибуття — десять хвилин, — раптом пролунало в загальному каналі.

— Дякую, ми в курсі! Вони буквально в нас на хвості! Ви де були всю ніч? Чому не виходили на зв’язок?! — вибухнув командир.

— Ми говоримо про інший загін. Він ховається за скельною грядою й буде у вас за дві хвилини. Ви побачите їх, щойно обійдете скелі ліворуч. Час до залпу наших бортових гармат — чотири хвилини. Тримайтеся!

— Зрозумів. Рамірез, замикаєш колону. Рієль — у центрі разом із Клещем. Решта — по периметру. Прориваємося! — наказав Мітчел. — Енергополя на максимум, вмикати режим перегріву.

Дві хвилини тяглися нескінченно. Роттеани, які наздоганяли, припинили стріляти, щоб не зачепити своїх, а загін мехів на повній швидкості обігнув скелясту гряду.