Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

Незабаром він поділився секретом. Почався сезон дощів, і в Атуана постійно боліла голова. Він сідав біля вікна, натягував на рідкі світлі кучерики теплий шарф (рекомендація з журналу «Здоров’я в кожному домі»), мучився від спеки і божеволів із-за криків лікаря Ламбе і практикантки, як пак її там, що ніяк не могли дійти згоди щодо методів лікування.

В один із таких сумних днів Малоон розповів про рукотворний острів Мрій, що плаває десь в океані, не потривожений ні людьми, ні стихіями, зберігаючи таємниці карнаїтів – народу, який давно розчинився у небутті. І незліченні скарби, яка ж історія обходиться без них? А, може, останні представники цього народу й досі живуть під захистом магії… Я довго не знала, про що краще мріяти: про землю, сповнену незвіданого, яка належить тільки мені, чи про дружбу з чаклунами.

Далекі від науки джерела стверджували, що острів Мрій – спадщина лаорнійців, єдине, що вони не знищили перед відходом, але я не вірила легендам. Моя мета – не казка, а реальний об’єкт. Не я одна так вважала!

Імператорська Академія наук зробила висновок, що це не магічний спадок, зустріч із ним не має каратися смертю. Навпаки, острів Мрій – шанс отримати давні вражаючі технології, за інформацію про нього імперія готова дати багато всього цінного. Нагороду було обіцяно офіційно, плюс імператор особисто гарантував першовідкривачам недоторканність.

Вперше прочитавши про це у старій газеті, я подумала, що столичний водопровід отруїли уку-ука і вчені разом із урядом та журналістами тимчасово не відповідали за свої слова. Карнаїти – і технології? Це як риба та сірники. Вони в принципі не поєднуються!

Лише подорослішавши і поспілкувавшись із різношерстою публікою на кшталт Атуана, я зрозуміла: острів Мрій – безперечне породження магії, але нашому жадібному імператору так сильно хочеться заволодіти золотими горами чаклунів, що він пішов на угоду із законом і притягнув пояснення своїм діям за вуха.

Правителю дозволено все…

Навіть не тримати слово.

І мореплавцям теж. Хто сказав, що вони не навантажать трюм скарбами і не житимуть собі на втіху, не повідомляючи імперію? Це і вигідніше, і безпечніше, а славу можна пошукати в іншому місці.