Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

1.3

 

***

Моя нянька втекла, коли Атуан почав видужувати. Я не лізла в справи Ілінор Роу, хоч і знала: лікар Ламбе розбив їй серце, зробив дитину і погрожував позбутися їх обох будь-яким способом, незважаючи на її бажання ростити дитину самостійно.

Майже три тижні я вдавала, нібито Ілінор ще з нами: лікареві говорила, що вона його уникає, татові – що гувернантка влаштовує особисте життя з Ламбе. Трохи перестаралася з деталями. Тато вирішив звільнити Ілінор за обурливе нехтування службовими обов’язками, обман розкрився… І мене визнали досить самостійною, щоб ходити до місцевої школи.

Це були гарні часи. Я робила, що хотіла, тому що підкорити своїй волі вчителя молодших класів, любителя спиртного та тубільних жінок, було не складно. Він боявся мене, досить грамотну й надто начитану кримінальних та юридичних журналів восьмирічну (як же швидко летіли місяці!) дочку запального начальника поліції ще більше, ніж перевірок із материка.

Не можу згадати, щоб я відвідала хоч один урок. Моїми вчителями стали відставний інспектор Рунгер, його стара мати (колись директриса пансіону для забезпечених дівчат), хазяйновита третя дружина і друзі їхньої сім’ї – велика компанія впливових і не дуже стариганів, які прагнули поділитися досвідом, знаннями і поганими звичками (знайомство зі світом не завжди проходило гладко) з юною істотою – звісно, зі мною.

І в поліцейському відділку мені були раді… Мабуть. Принаймні мене звідти не проганяли. Підозрюю, службовці вважали, що я вештаюся там з дозволу та схвалення батька. Йому ніхто не скаржився, а я вміла вчасно зникати з його шляху.

Атуан Малоон теж був у моєму житті. Я вважала себе відповідальною за його негаразди, тому регулярно попереджала про заплановані поліцейські рейди. Потім трохи підросла (для острівних дітлахів десять років – майже доросла пора, у дванадцять-тринадцять деякі тубільні унікуми примудрялись обзавестися сім’ями), побачила, що дідівська схема швидкого збагачення контрабандою для фінансування експедиції до острова Мрій не має шансів на успіх, і власноруч взялася за проєкт зі здійснення нашої з Атуаном мрії.

Тієї погожої осені, коли помер старий імператор, шкільний учитель попався на споживанні та продажу заборонених речовин. Поліція обшукала школу, записи класу вилучили, і тато прозрів. Для нього став відкриттям той шокуючий факт, що одинадцятирічна дитинка Вайола має власну думку і веде подвійне життя: одне – приблизно по пів години щовечора за сімейним столом, інше – решту часу.

Він провів довгу вдумливу розмову з хатньою робітницею і дізнався, що від моменту смерті нянечки Малуні, чия могила вже заросла дереном, виховує мене, тиху слухняну дитину, сам. Виходить це в нього з поперемінним успіхом, але могло бути й гірше. Я самостійна, відносно дисциплінована і не заважаю людям. Інших вимог до середньостатистичного хлопчика із середнього класу на Аєрських островах не було. Одне погано: я дівчинка. Але на найближчі кілька років це не критично, а там пристойна школа-інтернат виправить ситуацію.

Який невиправданий оптимізм!

Тато добре прошерстив моє оточення, приділивши особливу увагу Атуану Малоону, проте той уже зав’язав із контрабандою і займався абсолютно законною приватною археологією, спасибі нашому молодому тупиці-імператору за дозвіл оскверняти гробниці карнаїтів.

Саме собою це заняття приносило більше витрат, аніж доходів, але якщо налагодити виробництво муляжів рідкісних артефактів (не плутати з підробками, на муляжах є штамп, його чудово видно під лупою!) і торгувати ними з материком, активно рекламуючи себе як борця за історичну пам’ять, справи можуть покращитися.

Головне – знати закони, мати всі необхідні папери й уникати прихильників теорії «магічної змови», що не відрізнялися ні розумом, ні стриманістю. Атуан у цьому не розбирався, зате я не шкодувала часу на урядові газети і періодично дякувала імператору за чергову «геніальну» ідею щодо поповнення скарбниці.

Мені дуже хотілося знайти острів Мрій. Це була дитяча мрія, що перетворилася на життєву мету. Знайомі ставилися до моїх старань із добродушною поблажливістю. Знали б вони, що одного разу легенда стане подією з історії!

Незабаром наді мною нависла примарна загроза закритої школи. Досі не впевнена, чи справді тато говорив про це серйозно, чи лякав мене, як інші батьки лякають дітей буфетним чудовиськом. Але, чесно кажучи, мені подобалася ця ідея. Я хотіла побувати на материку. Щоправда, не під чиїмось контролем, однак із деталями можна було розібратися на місці.

Мені чи то пощастило, чи не пощастило… Отіс ді Емшис якраз вигнав наставника Астора, Окраста Жуко – старого професора природничих наук, справжнього вченого з величезним багажем знань і зацькованим поглядом. Цей чоловік, бач, не міг упоратися з губернаторським сином. Сил не вистачало. Астор бив учителя і втікав до друзів – наймарніших представників людського роду на островах.

Я перехопила професора в порту і вмовила залишитися, пообіцявши тишу, спокій і загадку століття: розшифровування карт карнаїтів, що належали Малоону. Справжніх, уявляєте? Вони пройшли крізь віки, щоб подарувати нам надію! Я копіювала їх потайки, по пам’яті і шматочках промокального паперу, тому що в деяких питаннях Атуан був напрочуд скупий, але можу заприсягнутися: ці мапи точно збігалися з оригіналом.

Старий довго не погоджувався… Потім виставив умову: йому потрібен учень, здатний працювати так старанно, щоб зайняти перше місце у регіоні на щорічному державному іспиті.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍