Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

Чого не зробиш заради мрії… Я зненавиділа того зморщеного педанта та роки, витрачені на підручники. Але… Все має ціну. Професор Жуко дотримався слова і в день, коли я аргументовано довела комісії з материка, що «вонаждівчинка» теж має право брати участь в іспиті, жодним законом це не заборонено, подарував мені справжній скарб – карту, яка дуже відрізнялася від імперських.

Іспит я не склала – якась мстива падлюка розлила чорнило на мої відповіді. Переді мною фальшиво вибачилися і запросили прийти наступного року. Але професор усе одно світився від щастя… Він був із тих людей, для кого важливий процес, а не результат. І він вірив у мене, як ніхто інший. Впевнена, якби його не підкосила тропічна лихоманка, ми з ним побували б на острові Мрій.

Увечері напередодні смерті професора Жуко злодійкуватий Юньчик-кур’єр приніс мені доповнення до мапи – розрахунки, що давали змогу передбачити маршрут острова карнаїтів із надзвичайною точністю. Я полінувалася бігти в ніч із подяками, а вранці дізналася, що старий помер уві сні.

Горювала я недовго, бо незабаром побачила у своїй кімнаті мертвого Астора ді Емшиса, і моє життя чітко розділилося на «до» та «після».

Мирна безтурботна юність залишилася в минулому. Вайола лін Артен ступила у дорослий світ, маючи про нього не зовсім коректні уявлення. Книги, журнали, підручники та старі люди – не найвдаліші порадники на шляху до важкодоступної мрії. Мене переповнювали ідеали. Ех, скільки ґуль я мала ще набити!

І все ж таки початок було покладено. Я покинула рідний дім і прийшла на «Морську зірку» – невеликий вітрильник, зафрахтований Атуаном Малооном для торгівлі.

– Маю карту, – сказала без довгих передмов. – Якщо хочете знайти наш острів, треба зараз же підняти вітрила.

Він повірив. Як завжди. Я ніколи його не обманювала.

І він не ставив зайвих запитань. Ми довіряли одне одному. Ми мали спільну мету.

Я так думала.

Дурепа!

За тиждень я освоїлася на кораблі настільки, що перестала носити сумку з мапою із собою і почала залишати її в каюті без нагляду. Одного разу вона зникла… Я побігла розбиратися і дізналася багато всякого пізнавального.

Якщо коротко, то Атуан ненавидів мене з нашої першої зустрічі. Раніше я приносила користь, тепер – проблеми, бо на мене полює поліція. Настав час це припиняти, тим паче карта вже в безпечному місці. Я не зможу психанути, коли мене в’язатимуть, і її пошкодити! Вибір майбутнього у мене невеликий: або берегова охорона, або торговці живим товаром, або морські глибини. Краще, звичайно, кінці у воду, але Атуан не звір, та й за мапу дуже вдячний.

Я одразу відчула: це не жарт. І я попросила добу на роздуми.

У мене був схований револьвер і трохи «хімії», але яка користь від усього цього у відкритому морі? До найближчого берега кілька днів. Стільки часу тримати Малоона та команду під прицілом не вдасться. Матроси, плюс капітан із дочкою мого віку, плюс лікар Ламбе, що після Ілінор Роу недовго протримався у лікарні, плюс кілька головорізів незрозумілого призначення… Вони б не підкорились. А якби якимось дивом вдалося отруїти всіх, я не впоралася б із керуванням і бовталася б на хвилях вічно.

Глухий кут… Залишалося хіба що змиритися із в’язницею і пристрелити Атуана. Тільки його. На інших мені було начхати.