Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Гадаю, що ви багато чого вже збагнули, — звернувся він до пані Акасі, — і в повній злагоді та дружбі з пані Весняних покоїв дбатимете про нашу ньоґо».
«О, ви могли б і не говорити мені цього, — відповіла вона. — Бо я і сама не перестаю вихваляти її рідкісну доброту з ранку до вечора. Інша на її місці зневажала б мене і навіть не хотіла б зі мною знатися. А вона ставиться до мене добре, навіть занадто, краще, ніж я заслуговую. Мені соромно за себе, бо я розумію, що для всіх було б краще, коли б такої незначної особи не стало. І тільки пані оберігає мене від людських пересудів».
«Я не думаю, що вона ставиться до вас по-особливому, — заперечив Ґендзі. — Просто вона не могла сама постійно бути з ньоґо, а тому нагляд за нею передала вам. Ви ж поводитеся скромно і не вимагаєте особливих прав, завдяки чому, мені на радість, між вами не виникає жодних непорозумінь. Нікому не сподобається людина, позбавлена здорового глузду, яка звикла піддаватися своїм примхам навіть у дрібницях. А от ви досягли згоди, і я за вас спокійний». І пані Акасі подумала: «Як добре, що я завжди трималася в тіні».
Ґендзі повернувся до пані Мурасакі. «Його прихильність до пані Весняних покоїв зростає щодня, — думала пані Акасі, залишившись на самоті. — І це не дивно, бо з такими високими чеснотами вона не має собі рівних. Що стосується Третьої принцеси, то зовні він оточив її великою увагою, але, на жаль, нечасто її відвідує. Принцеса і пані Весняних покоїв належать до того самого роду, тільки у принцеси вищий ранг. А тому вона викликає більше співчуття...» І пані Акасі подякувала долі, що підняла її так високо. Оскільки в цьому світі, де навіть найзначніші особи залишалися невдоволені своєю долею, вона досягла становища, про яке не мріяла, то тепер не мала права на будь-що нарікати. І тільки думка про батька, який, зрікшись світу, жив відлюдником у глибоких горах, навіювала сум і тривогу. А стара монахиня, покладаючи надію на насіння, посіяне в саду землі Вічного блаженства, віддавалася роздумам про прийдешній світ.
Юґірі, схвильований появою в садибі на Шостій лінії Третьої принцеси, про яку сам колись мріяв, використовував будь-яку нагоду, щоб заглянути в її покої, і з побаченого й почутого зрозумів, що вона може похвалитися тільки юністю та простодушністю. Хоча Ґендзі, оточивши її небаченою розкішшю, що могла послужити прикладом для наслідування нащадкам, ставився до неї з надзвичайною шанобливістю, але, здавалось, не був зачарований її пересічністю. Серед її служниць не вистачало дорослих жінок з життєвим досвідом, зате юних красунь, яскравих і самовпевнених, було предосить, і тому в її покоях завжди панувало пожвавлення. Може, біля принцеси і траплялися жінки тихі, лагідні, схильні ховати свої почуття на дні душі, але, перебуваючи серед веселих і безтурботних товаришок, вони підладжувалися до них і брали жваву участь у спільних розвагах. Ґендзі косо дивився на юних служниць принцеси, які з ранку до вечора з дитячим запалом віддавалися веселим іграм і забавам, але, як людина великодушна, нічого їм не забороняв — мовляв, грайтеся скільки заманеться, — і ніколи не сварив їх. А от саму принцесу Ґендзі навчав, як поводитися, і досяг у цьому дечого їй на користь.
«Так, це правда, що у світі важко знайти жінку, досконалу в усьому. Як на мене, такою може бути лише пані Весняних покоїв. Її обачлива поведінка така досконала, що впродовж років вона не дала підстав для найменшої поганої чутки про себе. Вона ставиться до всіх спокійно, нікого не принижує, сама тримається з високою гідністю та витонченістю», — думав Юґірі, згадавши постать Мурасакі, мигцем побачену ввечері під час буревію п’ять років тому.
Юґірі все ще міцно любив свою дружину Кумої-но карі, хоча вона не мала особливих здібностей, які б його приваблювали. Одружившись, він поступово звик до неї настільки, що вона перестала хвилювати його серце. А от жінки в садибі на Шостій лінії були, кожна по-своєму, такими прекрасними, що його думки раз у раз поверталися до них. І серед них передусім до Третьої принцеси, вищої за інших походженням, до якої, здавалося, Ґендзі не виявляв особливої прихильності, а вважав лише дорогою окрасою свого дому. Хоча сам Юґірі не відчував до неї нестримного потягу, але прагнув, як випаде нагода, добре її розгледіти.
Зі свого боку, Касіваґі, який часто прислужував у палаці Судзаку і, як наближена людина, добре знав, як Імператор любив і дбайливо виховував Третю принцесу, а тому, коли зайшла мова про вибір для неї надійного чоловіка, він поспішив напроситися в зяті, але, не отримавши різкої відмови, раптом дізнався, що Третю принцесу віддано за іншого. Після того, боляче ображений, Касіваґі ні на мить не міг забути про принцесу. Дещо про принцесу він дізнавався з уст однієї служниці, з якою запізнався раніше, але не знаходив у цьому заспокоєння. А коли почув від людей, що, мовляв, Третю принцесу затьмарила пані Весняних покоїв, то дорікнув Кодзідзю, молочній сестрі принцеси: «Може, це звучить зухвало, але в моєму домі вашій пані жилося б краще. Хоча, звісно, моє становище не відповідає високому походженню принцеси, але все-таки...» І він не втрачав надії: «Світ такий мінливий. А що, коли господар садиби на Шостій лінії нарешті здійснить свій давній намір і пострижеться-таки в монахи?..»
Одного ясного дня третього місяця в садибу на Шостій лінії приїхали принц Хьобукьо, Касіваґі та інші, й коли з’явився господар, між ними зав’язалася розмова. «Останнім часом
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу», після закриття браузера.