Читати книгу - "Вибір породжує наслідки: Роздоріжжя, Вівєн Хансен"

– Далі ми самі, – в якийсь момент Саймон озирнувся на мене. Навіть в тіні капюшона відчувався його теплий погляд. – Не захоплюйся, м?

– Лише впевнюся, що він більше нічого нікому не скаже.

Саймон гмикнув, бо знав, що моє «впевнюся» має під собою ще багато чого, а потім підійшов ближче. Я очікувала ще якісь слова, «будь обережна» чи «повертайся швидше». Але натомість він взяв мою долоню в рукавичці та підніс пальці до маски, ніби цілуючи. По очах бачила, як він посміхнувся. 

До того, як моєму обличчю стало більш гаряче, я злегка відштовхнула його долонею в маску, на що почула сміх. Важко тримати себе в руках, коли він робить щось таке настільки несподівано.

Вже розвернувшись та повертаючись у будинок, я почула слова дівчинки до Саймона.

– Вона Ваша подруга?

– Бери вище. Дружина.

Ну тепер мені точно гаряче, особливо в зоні над грудьми, де висів металевий ланцюжок з обручкою. З самого освідчення ми не надягали свої обручки на пальці, натомість я носила його обручку на ланцюжку на шиї, а він – мою. Так був менший шанс пошкодити їх, особливо враховуючи, як ми любимо махати кулаками.

Шлях назад здався куди швидшим через вихор думок та відсутність необхідності захищати когось, окрім себе. Так само увійшла через задні двері, паралельно прислухаючись до звуків всередині. Нічого, отже той мисливець ще непритомний, а підкріплення не прийшло.

Відчуття дежавю промайнуло доволі швидко та зникло, але цього було достатньо для неприємних мурашок на шкірі.

Темрява, тиша – напрочуд гучна тиша, – та помітні сліди крові поодаль. Мимоволі замислилася, чи ця сім’я була в повному складі та чи не навідається сюди скоро ще одна їхня дитина. Ні, за даними, їх всього троє. У будь-якому разі іншого варіанту не хотілося б.

Знову увійшла в зал, де все й відбулося. Один мисливець давно мертвий, інший – все ще сидів навпроти, під обома розрослися калюжі крові.

Присіла навпроти пораненого, торкнулася пальцями вени на шиї, де мав би бути слабкий пульс. Але його не було. Стримала в собі цик, зрозумівши втрату.

Шкода, а хотілося хоча б трішки його помучити. Тоді робити тут більше нічого, потрібно повертатися, поки не навідалося підкріплення.

Моє серце завмерло, коли я потягнулася до свого ножа в передпліччі мисливця, а його там не виявилося.

От лайно.

Тіло рефлекторно відхилилося вбік, коли пролунав знайомий свист в мій бік. Кинджал глибоко увійшов у плоть між плечем та грудьми мисливця, що було видно лише руків’я.

Витягши його одним рухом, я відскочила від тіла до того, як інший кинджал полетів туди, де секунду тому була моя спина. Тепер я побачила, ким був цей сміливець, хто вирішив мене атакувати.

Високий і помітно м’язистий мисливець стояв посеред кімнати, так само як й інші, сховавши обличчя за маскою та капюшоном. Міг би вистрілити, а не ножами кидатися. Але я знала, що вбивство не було його головною ціллю.

Якщо вже він один, прокласти шлях до його розуму куди простіше.

– Ти б не покладалася лише на свою силу, – майже промуркотів мисливець, що розпалило мене тільки більше.

Він підняв руку та махнув нею так швидко, що я помітила лише кілька смуг тьмяного світла, але цей рух нічого не спричинив. Так я думала рівно до того моменту, як відчула біль від різкого удару в бік, що змусив втратити рівновагу та збитися у використанні Впливу. Дерев’яні тріски гучно забилися об підлогу.

Він тільки що жбурнув у мене стілець, навіть не торкаючись...?

Помітивши новий рух, я вже була готова до атаки. Кинджал, що до цього врізався в стіну, тепер злетів та ринув до мене. Кожен раз, коли я блокувала його атаки власним кинджалом, дзвін металу розрізав повітря, а вібрація проходила всім моїм тілом.

Коли воно майже розрізало тканину капюшона, я нарешті схопила руків'я, але магія тепер почала штовхати їх уже в моїх руках, поки леза не опинилися направлені на мене. Не втримавши гаркіт, я чинила опір та тягнула кинджали від себе, рукавички ледь відчутно ковзали по руків’ям, а тремтіння пройшло аж до кінчиків лез.

Мисливець же так і тримав руку, ледь помітне світло розсіювалося від його пальців.

– Тепер битися куди цікавіше, правда?

– Пішов ти, Ніл.

У відповідь – сміх, а після глухий стогін, коли я нарешті зосередилася на власній атаці. Тиск на ножі враз зник, а мої руки різко витягнулися вперед від опору ним.

Це була одна з небагатьох сутичок за останні роки, яка змусила моє серце калатати від усвідомлення загрози від мисливця. Хоч мені й вдалося швидко взяти себе в руки, але неприємний посмак залишився.

– Заберу один собі, – повідомила я, вклавши свій та чужий кинджали в спеціальні кишені та фіксуючи їх ременями. Щоб не вилетіли так просто.

– Та хоч десять, – процідив крізь зуби Ніл.

Не послаблюючи Впливу, так що той все ще час від часу стогнав від головного болю, я підійшла та з розмаху вдарила Ніла ногою в груди. Навіть в цьому стані він зробив лише кілька кроків назад, а не впав.