Читати книгу - "Вибір породжує наслідки: Роздоріжжя, Вівєн Хансен"

– Це за ножі.

Потім ще раз вже в живіт.

– Це за стілець.

Я вже поцілилася йому в пах, щоб повернути ще й за забрану ціль для катувань, але Ніл перехопив мою ногу. Він різко смикнув, через що я із зойком впала, біль стрельнув у плечі від зустрічі з підлогою.

– Тільки не туди, лисичко.

– Та він тобі вже не треба. Можу взагалі відрізати, якраз є чим.

– Прошу, – навіть тінь не приховала, як він закотив очі, – ще знадобиться.

– Тоді попрошу без подробиць.

– Віддаєш перевагу бачити, а не чути?

Я ледь втримала в собі звук блювотиння. Сучий син. Він вже навіть не приховує своїх нездорових почуттів на грані ненависті та бажання до мене. 

Мене пробирає огида від одного погляду на нього. Ні, Ніла цілком справедливо можна назвати зовнішньо привабливим, але зовнішність не перекриє гнилі душі, яку я майже бачу навколо нього у вигляді їдкої темної аури.

Я б сказала щось «приємне» у відповідь, але тепер ще краще помітила світліші елементи на його рукавичках. Кільця віддавали майже білим світлом від суміші кількох кольорів, але тепер воно було куди тьмяніше. Точно, ті невідомі смуги світла. 

Ніл прослідкував за моїм поглядом та підняв руку трохи вище, демонструючи. Проблема в тому, що він досі тримав мою ногу, через що я знову впала на спину.

– Дивно, що не знаєш про це, – зрозумів він моє збентеження. – Ти ж завжди поруч.

– Ти не центр мого світу та проблем, – я нахмурилася та пнула його іншою ногою, – але одна з найбільших. Що це, в ім’я Предків, таке?

Ніл промовчав, ніби оцінюючи наслідки своєї відповіді, на що я насупилася ще більше. Звісно, я й сама здогадувалася, що це, але… як? Як в нього в руках опинилися сили Крилатих? Буквально.

– Що ти взагалі тут робиш? – це питання хвилювало мене не менше за таємничі кільця.

– Підемо з останнього, – зітхнув він та нарешті відпустив мою ногу, тепер звернувши увагу на безлад у кімнаті. – Відповіді від цих дурнів не було, а оскільки Амір дав тобі інформацію про полювання, я склав два та два.

Амір? Кров майже скипіла в мені на ці слова. То ця зустріч була спланована. Навіть враховуючи, що ми не завжди йдемо допомагати, це доволі вдалий для Ніла збіг…

Хоч я й розуміла, що Амір не може відмовити своєму начальнику в наданні інформації, це все одно сприймалося як особиста зрада.

– Не треба планувати його вбивство, – Ніл відступив, дав мені місце підвестися. – Це для справи.

– Твоя справа – це кидати в мене ножі?

– Як у гарну мішень для дартсу, так.

– Цікаві в тебе мішені, – я струхнула з себе тріски від розбитого стільця.

Цей виблядок уже десять років прикриває мене, замість того, щоб віддати на милість вченим. Одна з Лисиць, яких уже майже й немає, а особливо не цивільна, була б гарним об’єктом досліджень здібностей та сил. Але це був один з єдиних випадків, коли я дякувала зацикленості Ніла на мені, адже так ми обидва у виграші. Мені – свобода, йому ж – п’янка можливість боротьби з вартим його уваги супротивником.

До того ж мені ще є що зробити до того, як взятися за нього. Наприклад, укріпити свій вплив на вже мінімум два його важелі.

– Далі, – продовжила я. – Що це в тебе за кільця?

– Я б краще продовжив з того, навіщо взагалі приперся сюди серед ночі у свій вихідний.

– Віддаєш перевагу вихідному зі мною, а не з сім’єю. Від тебе іншого й не очікувала, тож тут і говорити нічого.

– Ну в тебе й формулювання…

– Кожен чує те, що хоче. Я ж кажу як є.

З його короткого зітхання зрозуміло, що мої слова не пробудили в ньому достатньо негативної реакції. Не знаю, чи варто взагалі дивуватися. Я б ще багато чого додала, але прикусила язика, аби не штовхнути на нову бійку і все ж дізнатися, що ж відбувається.

– Нова розробка, – Ніл все ж відповів, знову демонструючи їх в дії, коли підняв у повітря одну з частин розбитого стільця. – Ядро Перевертня.

– Що ти сказав? – тепер я подивилася на річ інакше, в грудях здавило. – Як це?

– Ядро це чи ні, але назву залишили такою, – продовжив він після короткої паузи. – Деякі нові прилади можуть зібрати енергію з тіла перевертня, коли той помирає. Інколи цих залишків магії вистачає на, не знаю, камінчик.

– Це не схоже на камінчик, – моя маска заглушила основний потік різкого гаркоту.

– А хто сказав, що тут тільки один?

Мені вартувало значних сил, аби не накинутися на нього з ножами, паралельно змучивши Впливом. Чого ще очікувати від мисливця, як не спокійної розповіді про те, як спійманих перевертнів використовували як матеріал для цієї розробки? Для них це лише спосіб дати мисливцям більше сил для боротьби з нами.

– Тепер, – Ніл ніби й не бачив мого напруження, а якщо й бачив, ігнорував, – навіщо взагалі прийшов.

– Здивуй мене.