Читати книгу - "Залізний лабіринт , Tasia Valle"

Спочатку він лише спостерігав здалеку. Побачивши Олену вперше в лікарні, він не міг відірвати від неї погляду. Віктор почав приходити до місць, де вона бувала: стояв у коридорі лікарні, чекаючи, коли вона пройде, або сидів у парку, де вона часто прогулювалася. Але його цікавість швидко переросла в одержимість.

Він почав переконувати себе, що Олена — це його другий шанс. "Вона може стати тим, ким мала бути Вероніка," — думав він. У своїх фантазіях він бачив, як Олена бере скальпель і працює поруч із ним у операційній, так, як він мріяв багато років тому. Він уявляв її успіхи, нагороди, визнання — усе, чого не встигла досягти його донька. Але для цього її треба було "направити", виховати так, щоб вона вибрала правильний шлях.

Одного разу він набрався сміливості й заговорив із нею. Його голос тремтів, коли він сказав: "Ти маєш талант, я це бачу. Ти могла б досягти неймовірного у медицині." Олена здивовано дивилася на нього, не розуміючи, чому він, незнайома людина, так наполегливо говорить про її майбутнє. Але Віктор не зупинявся. Він розповідав про своє минуле, про те, як важливо мати мету. "Ти не можеш марнувати свій потенціал," — наполягав він, все більше віддаляючись від реальності.

Згодом він почав діяти радикальніше. Вночі він проник у її квартиру і залишив на столі книгу з анатомії, яку раніше дарував своїй доньці. Він навіть написав на першій сторінці: "Для майбутнього генія медицини." Олена знайшла цю книгу вранці і відчула незрозумілий страх, але не могла зрозуміти, хто міг це зробити.

Кожна її дія здавалася Віктору підтвердженням того, що вона може стати "кращою Веронікою". Коли він дізнався, що вона захоплюється мистецтвом, це його розлютило. "Ні, ти не повториш її помилок," — шепотів він сам собі. Він почав надсилати їй листи, у яких переконував змінити свій шлях.

Однак його одержимість лише посилювалася. Якось він влаштував так, щоб її запросили на день відкритих дверей у медичний університет. Він особисто провів для неї екскурсію, показуючи операційні й лабораторії. Його очі блищали, коли він говорив: "Уяви, що ти могла б тут творити. Це твоє справжнє призначення."

Але Олена почувалася дедалі більш наляканою. Вона відчувала, що її життя поступово починає контролювати хтось інший. Їй здавалося, що її переслідують. Одного разу, повертаючись додому, вона побачила, як у темряві за її вікном стоїть чиясь постать. Її страх досяг піку, коли вона отримала чергового листа з написом: "Ти маєш стати тією, ким я завжди мріяв тебе бачити."

Віктор почав втрачати контроль над собою. У його голові змішалися спогади, фантазії та реальність. Він більше не бачив різниці між Оленою та Веронікою. Для нього це була одна і та ж людина, яка тепер мала підкоритися його волі.

Для Олени це була лише дивна, мало зрозуміла поведінка незнайомого лікаря. Але з кожним днем його присутність у її житті ставала все більш нав’язливою. Спочатку це були випадкові зустрічі в лікарні чи парку, які здавалися їй простими збігами. Потім вона почала помічати, що цей чоловік ніби стежить за нею. Його погляд завжди був уважним, трохи надто наполегливим, і це викликало в ній незрозуміле занепокоєння.

Олена намагалася не надавати цьому значення, але її тривога зростала. Одного разу вона помітила, що він стояв за декілька метрів від її будинку, дивлячись у бік її вікна. Це змусило її серце стискатися від страху. Вона поспішила зайти всередину, але відчуття, що за нею стежать, не зникало.

Згодом тривога перетворилася на справжній страх. Їй почали снитися кошмари, у яких вона бігла темним коридором, а за нею лунали кроки. Вона прокидалася серед ночі, обливається холодним потом, боячись навіть вийти на балкон.

Одна з кульмінацій цих дивних подій сталася, коли Олена знайшла у своїй поштовій скриньці листа. На ньому не було зворотної адреси, а текст був надрукований, ніби хтось хотів уникнути впізнання почерку. У листі було написано: "Ти створена для більшого. Твій час прийшов." Від страху її руки затремтіли, і вона впустила листа на підлогу.

Коли Олена почала відчувати, що ситуація стає дедалі більш тривожною, вона намагалася знайти підтримку в друзях. Але ніхто не сприймав її слова серйозно. "Може, тобі просто здається," — говорили вони, посміхаючись. Її спроби пояснити, що це не просто уява, лише ізолювали її.

Найгірше сталося вночі, коли вона поверталася додому після репетиції. Вона відчула, що за нею йдуть. Кроки були тихі, але ритмічні, майже лякаюче впевнені. Вона пришвидшила ходу, але відчуття, що вона не сама, тільки посилювалося. Оглянувшись, вона помітила постать у темряві. Її дихання стало уривчастим, а серце билося так швидко, що їй здавалося, вона зараз втратить свідомість.

У останні дні перед викраденням Олена майже перестала виходити з дому. Вона закривала двері на кілька замків і майже не спала. Кожен стукіт за вікном чи крик на вулиці змушував її здригатися від жаху. Вона відчувала, що її життя вислизає з-під контролю, що темрява, яка насувається на неї, неминуча.

Цей постійний страх і пригнічення повільно підштовхували її до межі. Вона навіть не підозрювала, що цей дивний лікар уже готує свої плани, у яких вона мала стати не просто жертвою, а його ідеальним "шедевром".