Читати книгу - "Мисливець за Тінями , Тома Сагаль "

Глава 3

Санін зупинився біля своєї “Славути”, щоб закурити. Йому ледь вдалося запалити сірник, який намагався загасити вітер. Руки замерзли від холоду. Та раптом забув про це, побачивши, що назустріч йому йде незнайомка.

Вона рухалася так, ніби не йшла, а пливла по землі. Її довге пальто чорного кольору струменіло навколо неї, огортаючи її містичною вуаллю таємничості. Довге темне волосся, зібране в неохайний вузол, кілька пасм обрамляли бліде обличчя. Карі очі блищали, мов глибокі темні водойми. У її поставі було щось, що важко було описати словами: впевненість, змішана з відстороненістю. Ніби вона належала іншій реальності й лише тимчасово з’явилася тут.

У нього відвисла щелепа. За свої тридцять років нікого вродливішого він ще не зустрічав.

Незнайомка навіть не привіталася, хоча подарувала йому такий бажаний погляд. Санін відчув, як у нього під шкірою прокотився електричний струм.

Вона нічого не сказала, лише обережно обійшла його авто, і рушила до дверей моргу. 

Санін не зводив з неї очей. Якого чорта такій дівчині знадобилося піди в морг? Його інтуїція — та сама, що не раз рятувала йому життя — раптом зашипіла тривогою. 

Коли двері моргу за нею зачинилися, він не вагаючись пішов слідом. 

В приміщенні де проводили розтин Дарини, брюнетка вже стояла біля сталевого столу, на якому лежало тіло загиблої. Пані Олена Гайдук лежала на підлозі без свідомості. 

Санін зупинився у дверях, спостерігаючи за незнайомкою, яка в цей час встромила гострий предмет у шию Дарини і та звивалась в судорогах, ніби знову оживши.

Обличчя брюнетки, освітлене блідим світлом лампи, було таким суворим, ніби обличчя знервованої вчительки. Вона нахилилася до тіла, затримавши погляд на відкритому фрагменті шкіри, де проступав дивний символ.

— Вам потрібна допомога? — озвався Санін. Наступної миті він зрозумів, що його питання було надто дурним, а він сам розгубленим.

Брюнетка надто сконцентрувалась на своїй справі, тому нічого не відповіла. 

Санін дістав пістолет та направив на неї. Він не міг придумати, що ще робити в цій ситуації.

— Ні, дякую, — врешті промовила вона. Її голос був низьким, м’яким, і збуджуючим. — Сама впораюся.

Санін лише кліпав очима. Тіло Дарини зменшилося у розмірах, наче повітряна куля, яка здулась. А потім його засмоктало у той гострий предмет, що залишився у руці незнайомки.

— Що це за нісенітниця? — Санін звузив очі.

Брюнетка загадково посміхнулася.

— Це спроба врятувати ваш світ, — тихо відповіла вона, злегка нахиливши голову набік.

Вона не пояснила нічого більше, ступивши вперед. Санін пригрозив тим, що вистрелить, якщо вона зробить ще хоч крок. Та він не наважився вистрілити, навіть коли вона підійшла до нього на відстань витягнутої руки. Він відчув запах її парфум, її всепроникаючу енергію. 

— Ще побачимось, — прошепотіла вона йому на вухо, перш ніж вийти.

Санін залишився стояти на місці, вдивляючись у простір. Хоча її вже не було поруч, він все ще фізично відчував її присутність. В момент, коли оніміння минуло, він задумався про те, хто ця жінка і які має відповіді. Але чи захоче ними поділитися, коли він її знайде?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍