Читати книгу - "Мисливець за Тінями , Тома Сагаль "

Глава 7

У холодному ранковому світлі, яке пробивалося крізь шибки відділку, за робочим столом сидів Санін. Кирило зайшов до його кабінету з виглядом людини, яка знайшла щось важливе. Він кинув на стіл папку, наповнену паперами з записами, і важко зітхнув.

— Усі жертви, — почав він без зайвих вступів, — ходили в один і той самий салон. Називається «Чорнильний демон». Розташований у підвалі на окраїні міста, майже непомітний.

Санін уважно слухав, пальці барабанили по столу в ритмі його думок. Назва салону звучала, як щось із дешевих жахів, але зараз це була реальна зачіпка.

— Усі? — перепитав детектив.

— Усі, — підтвердив Кирило. — Власник — якийсь Богдан Трофимов. Дивний тип. Ніде не можу знайти про нього хоч якусь інформацію. 

— Отже, він наш ключ, — Санін рішуче підвівся. 

У цей момент у дверях з’явилася Оля.

— Я закінчила із останньою жертвою, — вона показала вістря гострого предмету, в який і збирала нечисть. Воно світилося якимось символами. — І їду з вами, — заявила вона.

Санін на мить спинився. Кирило здивовано перевів погляд з неї на Саніна, але той не став сперечатися. Замість цього тільки сухо кинув:

— Тримайтеся подалі і не заважайте.

— Я тут не для того, щоб заважати, — тихо, але твердо відповіла Оля.

За кілька хвилин вони вже сиділи в автомобілі, їдучи через усе місто. Нарешті після кількох тижнів дощів, пішов сніг. Цей світ здавався не таким небезпечним, яким був насправді. Санін відчував дивний дискомфорт від мовчання Олі, яка сиділа на сусідньому сидінні і, здавалося, глибоко поринула в думки.

— Про що думаєш? — вирішив перейти на “ти” Санін.

— У тебе гімняна машина, — відповіла вона. — Ми повземо як черепахи. Краще б я використала свої сили та перемістилася у просторі.

— Круто, ти так можеш? 

“Що за тупе питання, — подумав Олександр, — звісно вона на це здатна. Вона ж між просторовий мисливець за злом.”

Санін втиснув педаль газу в підлогу, його “Славута” злісно загула.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍