Читати книгу - "Мисливець за Тінями , Тома Сагаль "

Глава 4

Минув тиждень після інциденту у морзі, а Санін все ще не міг забути брюнетку. Вона приходила до нього уві сні та в уяві, перевтілюючись у різні образи. Він намагався витиснути її з своєї свідомості, але марно. Він попросив намалювати її фоторобот та розіслали по всіх відділеннях, всюди куди тільки можна. Але ніхто не повідомляв про появу жінки. 

Сидячи пізно ввечері у своєму кабінеті, він розчаровано зітхнув і провів долонею по обличчю, стираючи втому, яка супроводжувала його вже тиждень. Таємнича жінка, темноволоса незнайомка з моргу, ймовірно не дасть спокою до кінця його життя. Її образ, мов тінь, намертво закріпився у думках. Її погляд — холодний, мов уламок льоду, що пробиває наскрізь, — тепер здавалося, дивився на нього з відусюди.

Санін опустив голову, відчуваючи, як безсилля охоплює його, стискаючи, мов невидимий зашморг. Він не міг дозволити собі цього. Він знав: ця жінка — ключ. Чомусь він був упевнений, що вона знала більше, ніж сказала, що вона була частиною тієї темної історії, яку він ще не міг розплутати.

Раптом задзвонив стаціонарний телефон, різко й невчасно, мов удар у тиші. Він підняв слухавку.

— Саня, у нас проблема, — голос Кирила, сухий і нервовий, пролунав у слухавці.

— Що трапилося? — запитав детектив, стискаючи телефон у руці.

— Нове тіло. Теж татуювання, як і в інших. Але цього разу чоловік.

Санін застиг, ніби хтось вилив на нього відро холодної води. Внутрішня порожнеча, яка розросталася останніми днями, раптом заповнилася гострим бажання помсти.

— Де? — коротко кинув він, встаючи з-за столу.

— Печерська, біля ресторану. Жодних слідів боротьби чи насильства.

— Мчу!

Санін кинув слухавку. 

Нове тіло. Ще одна жертва. Ще одна ниточка, яка могла привести його до незнайомки. Він був більше радий, що побачить її знову, ніж стурбований новим убивством. 

Санін сів у машину, але не одразу завів двигун. Відчув, як важко б'ється серце, і стиснув ключі в долоні. Він сидів у тиші. Образ красуні спалахнув з новою силою: її темне волосся, легка усмішка, яка була більше викликом, ніж проявом тепла, і ті очі, у яких він бачив щось...

Двигун машини загурчав, прорізаючи тишу. Санін рушив, залишаючи за собою порожню вулицю.

За півгодини Санін прибув на місце події. Біля оточеної стрічками ділянки зібрався натовп — десятки пар очей жадібно вдивлялися у труп, намагаючись розгледіти поранення чи ще щось.

Чоловік лежав обличчям униз на тротуарі, ніби просто впав і більше не зміг піднятися. Рука жертви, наполовину висунута з рукава, застигла у дивному положенні — пальці були злегка розчепірені, немов він намагався повзти.

Навколо тіла працювали експерти: один фотографував, інший збирав щось із землі біля жертви. 

Санін наблизився, обережно переступаючи через обмежувальну стрічку. Перш ніж підійти до тіла, він на мить зупинився, оглядаючи місце. 

Тіло виглядало надто мирним, навіть неприродно спокійним, враховуючи обставини. Відсутність крові, розірваного одягу чи слідів боротьби лише додавала ситуації моторошності. Але найбільше Саніна вразило інше: невелике татуювання на оголеному зап’ясті жертви. 

— Хто це? — запитав Санін у одного з експертів, не зводячи очей із тіла.

— Ім’я поки що встановлюємо. Документів при собі не було, тільки ключі, — відповів той, навіть не обертаючись, продовжуючи збирати зразки.

Натовп за стрічками гудів запитаннями.

Санін озирнувся навкруги, шукаючи те саме бажане обличчя. Особливих надій не було, але раптом він побачив її… Красуню із моргу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍