Читати книгу - "Вибір породжує наслідки, Вівєн Хансен"

Тепер я жалкувала, що не віддалася в руки переслідувачу, що не померла там, адже тоді б не відчувала цього болю, що кришить душу та серце на шмаття.

– Піднімись.

Сльози миттю перестали литися, а все тіло захололо, коли зверху почувся низький чоловічий голос.

Мене знайшли.

Звісно, вони б не відпустили мене так просто. Я одна, бігла на своїх двох, а їх має бути багато і в них точно є машини для переслідування.

Боячись зробити зайвий подих, я підняла голову, побачивши спочатку просте цивільне взуття чоловіка, а згодом і його обличчя. Молодий, на вигляд не більше тридцяти, але більше мене здивувала відсутність зброї. Його сірі очі пильно дивилися на мене, вивчаючи, а потім зупинилися на маківці. Я здригнулася та підняла руки до волосся, відчувши пальцями м’які лисячі вуха. В якийсь момент я втратила контроль. Тепер він знає хто я, і точно вб’є.

– Лисиці мають гарний слух, а я маю повторювати? – У його голосі почувся холодок, і я не могла більше ігнорувати його через свої думки. Як би не боліли ноги, змогла встати та знову подивитися йому в очі, а після й на простягнуту руку, відсахнувшись від неї. –  Йди зі мною, сестро.