Читати книгу - "Про Руду Мишку і цукерку, що все змінила , Radka"

Руденька Мишка відчула, як їй стає спокійніше. Вони йшли поряд з Їжачком і знали, що тепер їм нічого не загрожує.

Вона задумалася: а що, якби вони були самі в лісі, і на них напала б така величезна, підступна змія? Як би вони впоралися?

Але не було часу для таких страшних думок, адже день видався напрочуд гарним. Сонечко лагідно пробивалося крізь гілки дерев, пташки щебетали, квіточки розливали в повітрі ніжні пахощі, а дядечко Їжак шурхотів лапками по сухому листю. Вони впевнено просувалися до дому.

Коли до нірки залишилося зовсім небагато, Їжачок легко скинув гриб зі своїх голочок і, навіть не озираючись, гукнув через плече:

— Бувайте!

Мишки швиденько занесли гриб до нірки. Спочатку мама навіть не зрозуміла, що відбувається, і подумала, що це тато приніс такого величезного гриба. Яке ж було її здивування, коли за грибом з’явилися дві маленькі мишки! Вона аж ахнула:

— Як це ви його притягли?!А де ви його знайшли?

— На галявинці, — гордо відповіла Сіра Мишка.

— Так далеко?! А як же ви його донесли?

Мишки почали розповідати, як вони знайшли гриб, як несли його по черзі, як зустріли дядечка Їжака і як він допоміг їм дістатися додому.

Мама була і здивована, і дуже-дуже рада.

— Давно ми не ласували такими  грибами! — сказала вона. — Вечеря буде просто чудова! Залишишся в нас на вечерю? – Запитала вона Руденьку. – я чула твої батьки пішли до села.

 І тут наша Мишка згадала про тата і маму. Їй навіть хотілося заплакати. Але вона глибоко вдихнула і відповіла:

— Так, я залюбки з вами повечеряю. Дякую за запрошення.

Справді, того вечора всі були схвильовані й радісні. Мама й тато хвалили мишенят за їхню винахідливість і старанність, а ті сяяли від гордості. Було так тепло і затишно, що Руденька Мишка майже не сумувала за батьками. Але вона думала, чому вони так довго не повертаються. Наша Мишка вже не хотіла цукерок, вона просто хотіла обійняти тата і маму.

За вечерею мама Сірої Мишки запропонувала Рудій заночувати у них. Спочатку Наша Мишка відмовлялась. Та і місця у них було не так багато, як у неї вдома. Але було вже пізно і Руденька не хотіла залишатися вночі сама.

Тож коли всі вже поїли й затишно вмостилися в своїх ліжечках, її серце знову стислося.

Вона хотіла лише побачити маму й тата. Хотіла дізнатися, чи все з ними гаразд. Чи не впіймав їх кіт? Чи не зловила підступна змія? А може, вони потрапили в пастку?

Сум огорнув її серце.

Але вечеря була такою смачною, а друзі — такими веселими, що вона не змогла довго сумувати і швидко заснула.