Читати книгу - "Операція Т-45, Катя Орлова"

— План такий. Ми висадимось шатлами в районі, який зазначили сканери. Табір буде захищено маскувальним полем, щоб уникнути виявлення. Крейсер покине орбіту і здійснить оманливий маневр, ніби прилетів і одразу відлетів. Це має заплутати роттеан.

— Ви плануєте задіяти силове маскувальне поле? — уточнив один із науковців.

— Саме так, — кивнув Фелтон. — Як вам відомо, роттеани не володіють технологіями невидимості, попри їхні багаторічні спроби викрасти наші креслення. Розгорнувши купол, ми станемо невидимими для їхніх сканерів.

Він зробив ще одну коротку паузу й продовжив:

— Якщо ми щось знайдемо, викличемо крейсер, аби він нас забрав. До того часу ми будемо цілком автономні.

Коллінз, який досі мовчки обмірковував усе почуте, нарешті озвався:

— Сер, ви згадали, що зонд зафіксував випромінювання. Чому ви певні, що роттеани не зробили те саме? Якщо в них є координати з попередніх спостережень, вони теж можуть висадитися в тому ж районі.

Полковник уважно поглянув на Коллінза:

— Докторе Коллінз, так?

Джон кивнув.

— Ваша логіка зрозуміла, але наша розвідка впевнена, що роттеани мають лише загальну інформацію про цю планету. На орбіті ми не виявили жодних їхніх шпигунських супутників чи кораблів.

— Але це не виключає, що вони могли зчитати випромінювання раніше, — заперечив Коллінз. — І без постійного патрулювання.

Фелтон підвівся, спираючись у важких броньованих рукавицях об стіл:

— Ваші сумніви виправдані, докторе, — сказав він упевнено. — Однак ми не можемо зволікати. Ви знаєте, на що здатні роттеани, коли мова заходить про технології.

Він глянув на всіх, а тоді додав:

— Ви можете відмовитися. Ви — цивільні спеціалісти, і ніхто не змусить вас іти проти волі. Із чотирьох науковців двоє вже погодилися. Залишилося тільки ви та професор Ліндон.

Полковник перевів погляд на літнього професора, який досі мовчав, трохи згорбившись. Ліндон поправив окуляри й промовив:

— Я згоден. Наука має бути попереду будь-яких ризиків.

Коллінз окинув поглядом усіх присутніх. Його пальці знову стиснулися в кулаки, усе всередині здійняло протест. Та він розумів: від його рішення залежить надто багато.

— Гаразд, — ледь чутно вимовив він, не підводячи очей.

Фелтон кивнув і звернувся до капітана:

— Капітане Андроуз, розпочинайте підготовку до висадки.

Усі підвелися з-за столу й попрямували до виходу.

Висадка минула без жодної затримки — усе виглядало настільки злагодженим, ніби хтось завчасно відрепетирував кожен крок. Перший шатл доставив мобільний генератор маскувального поля, розгорнув його та висадив бойовий загін разом із полковником. Якби на планеті був якийсь спостерігач, він навряд чи помітив би ці маневри — усе відбулося напрочуд точно й віртуозно. Другий шатл привіз модульні конструкції для мобільного форпосту: житлові приміщення, казарму та важкий броньований наземний бункер, поєднаний із лабораторією. Солдати самі керували будівельною технікою, щоби зменшити кількість людей, яких доведеться висаджувати. Буквально за добу все було зведено, підключено й надійно сховано під маскувальним полем. Завершивши роботу, шатли забрали обладнання та повернулися назад.

Коллінз стояв на порозі бункера, проводжаючи поглядом транспортник, що відлітав. У нього всередині щось стислося, і тривога, котра супроводжувала його весь цей час, раптом посилилась до межі. Йому здалося, що він більше ніколи не побачить свій дім. Джон різко струсонув головою, ніби відкидаючи похмурі думки, і зачинив двері бункера.

Місцеве сонце вже хилилося до обрію, тож запуск розвідувального дрона вирішили відкласти до ранку. Коллінз пройшовся табором, оглядаючи побудовані споруди. На невеликій вежі чатував солдат у бойовій броні з плазмовою гвинтівкою. Спонтанно вирішивши краще роздивитися довкілля, Джон підійшов до драбини і почав підійматися нагору.

Вартовий здивовано глянув на нього.
— Сер, щось трапилося?
— Ні, все гаразд, перепрошую, — відповів Джон. — Просто вирішив помилуватися заходом сонця, якщо ви не проти.
— Сер, це не найкраще місце. Я маю пильно стежити за околицями, — м’яко, але впевнено нагадав солдат.
— Гаразд, вибачте, не заважатиму, — знічено пробурмотів Коллінз і почав спускатися назад.

Опинившись унизу, він іще раз глянув на вартового, та той уже зосереджено озирав горизонт. Щось із цією планетою було не так, і Коллінз ніяк не міг збагнути, у чому ж річ. Почухавши потилицю, він попрямував до житлового модуля, де розташували науковий персонал. Солдати й полковник відпочивали у своїй казармі.

Увійшовши до модульного будиночка, Джон опинився у невеликому коридорі. За рогом була імпровізована спальня. Двоє колег уже спали, а літній професор Ліндон щось розглядав на планшеті. Підійшовши ближче, Коллінз опустився на свою койку.

Професор глянув на нього. Вираз його обличчя підказував, що йому кортить поговорити. Джон підвівся та всівся біля столу, що стояв біля вікна.

— Знайшли щось цікаве у даних, колего? — поцікавився він.
— Ця планета досить нетипова, скажу вам, — Ліндон поправив окуляри. — Атмосфера наче створена для життя, проте наскільки вистачає погляду — усюди пустеля. Як гадаєте, чому так?
— Може, океани й ліси на зворотному боці планети? — припустив Коллінз, здвигаючи брови. — Хіба орбітальний зонд не зняв усю її поверхню?
— Уявіть собі, що ні. Вони відзняли ледь не кожну піщинку в радіусі сотень кілометрів від нашої зони висадки, проте навіть не спробували дослідити іншу частину, — обурено прошепотів професор.

Коллінз скривив губи у іронічній посмішці:
— Так це ж військові, колего. Їм сказали зробити перевірку саме тут — вони й зробили. Навряд чи їх переймає походження кисневої атмосфери.
— А ви подивилися результати аналізів повітря й ґрунту? Я встиг узяти проби, поки тут усе будували, — Ліндон окинув поглядом їхній модульний будиночок.
— Лише загальний огляд, який я прочитав ще на орбіті. Маєте щось цікавіше? — запитав Джон, потягнувшись за планшетом і відкриваючи ті файли, на які вказав професор.