Читати книгу - "Операція Т-45, Катя Орлова"

— У мене немає вибору, професоре, — відрізав полковник сухо. — Ви з власної волі зголосилися на цю місію. Вас ніхто не змушував. Або ми розберемось, що це за штука, або знищимо її, щоби не дісталася роттеанам.

— Знищити? — прохрипів Ліндон, безсило осідаючи на пісок і хапаючись руками за шолом.

— Саме так. Це наказ, і я виконаю його. — Полковник повернувся до Коллінза. — Докторе, я повторюю запитання: скільки часу вам треба, щоб розкрити оболонку?

Коллінз стиснув кулаки, відчуваючи, як нігті врізаються в рукавички. Усе йшло до найгіршого сценарію.

— Якщо плазмовий різак візьме цей матеріал, то приблизно десять хвилин, — відповів він, кивнувши на сферу. — Думаю, ось тут, це схоже на шов чи замок, точка з’єднання. Мабуть, це слабке місце.

— Приступайте, — коротко звелів полковник.

Коллінз кивнув і щодуху кинувся назад до бункера. Поспіхом витягаючи з ящика переносний плазмовий різак, він ледь не впустив його, але одразу помчав назад до сфери.

Зручніше перехопивши металопластиковий корпус за спеціальну ручку, він налаштував пристрій. На дисплеї спалахнула позначка температури в десять тисяч градусів — досить, аби прорізати більшість відомих матеріалів. Опустивши затемнювальну заслінку на візорі, Коллінз вмикнув різак. Із форсунок вирвався яскравий синій промінь, схожий на крихітне сонце. Почулося рівне гудіння.

Доктор відкоригував довжину плазмової дуги та спрямував різак на ймовірний шов. Матеріал сфери лише ледь потемнів, не піддаючись. Коллінз застиг. Він ще ніколи не бачив такого опору. Стиснувши зуби, він додав потужності, підвищивши температуру.

— Сер, контакт! Контакт! Важка техніка роттеан — бачу танк і бронемашини! Вони сунуть прямісінько до нас! — голос вартового, що раптом пролунав у загальному каналі, мов вибух, пронизав мозок Коллінза. Він здригнувся й випустив різак із рук. Той пропалив клаптик піску, перетворивши його на гладке скло, перш ніж автоматика відключила пристрій.

— Усім зайняти бойові позиції! Зброю до бою! Взяти бронетехніку на приціл! — пролунало різке й упевнене командування полковника.

Фелтон кинув короткий погляд у бік науковців. Його очі на мить затрималися на Коллінзі.

— Докторе, продовжуйте. У нас обмаль часу.

Не чекаючи відповіді, він розвернувся й широким кроком попрямував до укріплень уздовж периметра бази. Там уже були викладені мішки з піском, за якими бійці займали позиції й заряджали зброю. Піщана буря вдалині вщухала, відкриваючи силует важкого танка роттеан, що завмер на дюні метрів за п’ятсот від табору.

Полковник зупинився біля одного з солдатів і зосереджено вдивився у напрямку наближення техніки. Танк повільно крутив баштою, ніби вишукуючи мету, а позаду нього рухалися бронемашини, що зупинилися нижче по схилу.

— Завмерли, — прошепотів один із бійців поруч із Фелтоном, напружено вдивляючись у техніку. — Вони щось вираховують, сер.

Фелтон, насупившись, підняв погляд до горизонту. Там, за бронетехнікою, у повітрі ледве проглядалися силуети: гвинтокрили. Їхній повільний лет наповнював простір відчуттям надходження загрози.

— Вони нас не бачать, — озвався Фелтон холодним тоном, оцінюючи ситуацію. — Але, раз опинилися так близько, то, можливо, щось підозрюють.

Зробивши крок уперед і спершись на укріплення, він побачив, як танк раптом перестав обертати гармату і застиг, «дивлячись» просто в бік бази.

— Дякуйте нашому куполу, — пробурмотів він, ледве повернувши голову до солдатів. — Вони не можуть нас помітити, доки не наткнуться безпосередньо на нього. Але якщо й далі шукатимуть…

Полковник зітхнув, зберігаючи самоконтроль, і обернувся до командира загону:

— Попередьте всіх. Якщо вони підуть у наступ, відкривати вогонь одразу. Наша невидимість — єдине, на що можна покластися, та купол не витримає масованого обстрілу.

Його голос зазвучав упевненіше:

— Приготуйтеся. Ймовірно, за кілька хвилин усе перестане бути простим вичікуванням.

Коллінз провів полковника поглядом і знову підняв різак, увімкнувши його й викрутивши потужність на максимум. Сліпуче полум’я дивного відтінку знову торкнулося поверхні сфери. Він побачив, як шов нарешті піддався: спочатку з’явилася тонка тріщина, а потім оболонка розійшлася по всьому колу, ніби горіхова шкаралупа. Коллінз ледь встиг вимкнути різак, як сфера розкололася на дві половини.

Потужний сплеск енергії прокотився базою, немов вилетів із глибини дивної знахідки. Маскувальний купол засвітився й раптово зник, ніби його й не існувало. На мить здавалось, що все довкола завмерло, та раптом Коллінз відчув холодну ясність: їх виявили.

Його наче з відстані дістався крик Уільямса.
У наступну ж секунду із сторожової вежі пролунав важкий звук енергетичного пострілу, а в наступну мить сама вежа розлетілася на уламки від попадання розривного боєприпасу. Танк роттеан і гармата на вежі вистрелили майже одночасно. Ударна хвиля накотилась на Коллінза, піднімаючи в повітря пісок та уламки. Його відкинуло назад, і він покотився по землі, аж доки не вдарився об щось тверде. На якусь мить його огорнула цілковита темрява.

Коли він опритомнів, базу вже цілковито заполонив бойовий хаос. Повітря вібрувало від криків, вибухів і тріскотіння зброї. Неподалік пролетів плазмовий заряд, лишаючи у повітрі гарячий шлейф. Коллінз почув рев двигунів і глухі вибухи — це вертольоти роттеан заходили на базу, маневруючи під зливою вогню. Один із них випустив серію ракет у бік оборонних турелей.

Коллінз відчув гострий біль у боці та голові, щойно спробував піднятися. Тіло пручалося, кожний рух віддавався ниючим болем. Зір залишався розмитим, і Джон зрозумів, що шолом досі був увімкнений на темному фільтрі. Зібравши рештки сил, він спробував піднести руку, але пальці реагували слабко й судомно. Тоді другою рукою, хрипко зітхнувши, він зірвав шолом із голови. Потік гарячого повітря вдарив в обличчя разом із піском та важким запахом палаючого металу й озону.