Читати книгу - "Операція Т-45, Катя Орлова"

Повернувшись до Уільямса, який напружено стежив за даними на моніторі, полковник кинув:
— Негайно підіймайте це й доправляйте на базу. Сподіватимемось, що професор помиляється.

Ліндон хотів був іще щось сказати, але зрештою лише важко зітхнув і зосередився на екранах, мовчки спостерігаючи за операцією.

Уільямс обережно рухав пальцями в повітрі, керуючи віртуальним інтерфейсом. Спеціальні захвати м’яко притиснулися до поверхні невідомої сфери й почали піднімати її. Раптом зображення на моніторах почало мерехтіти, а потім завмерло. Хлопець нервово напружився, роблячи судомні жести руками.
— Чорт забирай! Упало керування, картинка зависла, — сполохано промовив він.

— Що відбувається? — полковник Фелтон різко наблизився, нахмуривши брови.
— Не знаю, сер. Система «підвисла», не реагує. Спробую відновити з’єднання… одну хвилину… Перезапускаю зв’язок із дроном.

Екрани блимнули, і незабаром знову з’явилися лінії георадара, що окреслювали сферу.

У цей момент пролунав хтось поспішний, і до бункера ввірвався солдат. Молодий хлопець із різкими рисами обличчя, ледве помітними під піднятим забралом шолома, зупинився, важко дихаючи. Його броня для пустельних операцій була припорошена піском, від чого він виглядав іще загрозливіше.
— Сер, вам варто на це поглянути! — випалив він, метнувши погляд на полковника. У голосі звучала напруга, хоча йому й вдалося зберегти офіційний тон. — Радар зафіксував корабель роттеан на орбіті. Вони застигли просто над нашою зоною й активно сканують місцевість своїми сенсорами.

Обличчя полковника Фелтона різко насупилося, мовби закам’яніло:
— Прокляття, — вичавив він крізь зуби, кинувши короткий погляд на монітори. — Продовжуйте витягати сферу й негайно доставляйте її на базу.

Солдат на мить завагався, ніби хотів щось додати, але врешті лише кивнув. Полковник зробив крок уперед, і звук його важких черевиків по металу розпанахав тишу.
— Я сам цим займуся. — Голос його був настільки рішучим, що солдат відразу випростався мов струна.

Полковник вийшов із бункера разом із солдатом. Джон Коллінз угледів, як хлопець украдки глянув на нього, ніби шукаючи підтримки, та двері з важким гуркотом зачинилися, й кроки за коридором швидко стихли.

Тим часом Уільямс із максимальною зосередженістю «грав» із керуванням дрона. Потужності маскувального поля ледь вистачало, аби приховати і дрон, і масивну сферу всередині нього, тож хлопець гарячково регулював налаштування, намагаючись не втратити невидимість. Нарешті він зітхнув із полегшенням:
— Готово, накрив полем. Тягну до нас. Готуйтеся зустрічати.

Коллінз та ще один учений швидко накинули антирадіаційні скафандри й вибігли з бункера. Джон помітив, як солдати займали свої позиції: один ставив важку плазмову гармату на вежі, інші перевіряли озброєння. Біля краю силового купола стояв полковник Фелтон, енергійно роздаючи накази.

Джон зупинився на майданчику, де мав приземлитися дрон, і застиг у напруженому очікуванні. Поруч стояв професор Нестеренко. Незабаром повітря попереду ледь помітно спалахнуло, й дрон, виходячи з невидимості, опинився всередині поля. Його маніпулятори стискали дивний сірий об’єкт, схожий на кулю.

Поверхнею сфери пролягали химерні візерунки — витончені лінії, водночас подібні до технологічних схем і до декоративних орнаментів. Вони перетиналися у строгому порядку, створюючи відчуття прихованого сенсу, незрозумілого непосвяченому оку. Сонячне проміння відбивалося від металевої поверхні, змушуючи ці лінії іскритися та підкреслюючи штучне походження знахідки.

Дрон обережно опустив сферу на землю. Вона була надто великою, щоб занести її всередину бункера. Маніпулятори послабилися, й куля, злегка хитнувшись, увійшла в пісок своєю масою.

Сфера лежала просто на землі, трохи вдавившись у м’який шар, і Коллінз повільно наблизився до неї, зачарований дивовижним видом. Десь позаду він чув, як професор Нестеренко щось каже, але його слова губилися серед стрімкого потоку думок. Орнаменти на сфері нагадували структуру, що ніби «виросла» зсередини, а не була виточена ззовні.

— Джоне, не чіпайте її! — тривожно окликнув Нестеренко, проте Коллінз не звернув уваги на попередження.

Він обережно доторкнувся до поверхні сфери, не знімаючи захисної рукавички. Крізь міцний шар матеріалу він відчув тільки тиск власної руки. Якщо це був метал, то він залишався повною загадкою. Відсторонившись, Джон присів навпочіпки й уважно вивчив візерунки.

— Вона ніби тепла, — несподівано проказав він, дивуючись самому собі. — Не від сонця, а зсередини. Не знаю, чому я так думаю, але ніби відчув це навіть через рукавицю.

Нестеренко підійшов ближче, міцніше стискаючи в руках планшет:
— Можливо, це реакція матеріалу на зовнішні умови, або ж усередині щось працює. Ми повинні бути обережними, Джоне. Якщо це пристрій, то ми не уявляємо його функцій і призначення.

Коллінз провів долонею над візерунками, не торкаючись їх, і помітив колоподібний «шов», що оперізував сферу по колу. Це могло бути стиканням двох частин чи просто ще одним декоративним елементом; сказати напевно було неможливо.

— Це не просто прикраса, — задумливо зазначив він. — Схоже на якусь систему. Елемент механізму чи пристрою.

Сфера мовчки лежала на піску, її безмовність промовляла гучніше за будь-які слова. Коллінз відступив на крок, відчуваючи дивний внутрішній тиск: здавалося, всередині цього об’єкта причаїлася невідома сила, якої він поки не міг ні осягнути, ні пояснити.

— Принесіть тривимірний сканер. Усередину бункера це не занести, — скомандував він Нестеренку.

Той кивнув і пішов до бункера, звідки вже виходили Ліндон та Уільямс. Їхні обличчя сяяли водночас цікавістю й занепокоєнням.

Підійшовши, Ліндон завмер поруч із Коллінзом і мимоволі затамував подих. Він дивився на сферу, мов дитина, яка вперше бачить втілену магію.
— Це точно не наша технологія, колеги, — прошепотів він схвильовано. — І не технологія роттеан, я певен.